У цей передвеликодній тиждень ми побувалище й на майстер - класі в Будинку дитячої та юнацької творчості Заліщицької міської ради, який провів для нас майстер-писанкар Ігор Боднар. Нас радо зустріла директор закладу позашкільної освіти п. Світлани Боднар, яка розповідала легенди про писанки, про давні традиції розпису, про значення писанок у житті українців. Під вправним керівництвом Ігоря Романовича звичайне біле яйце в руках дітей крок за кроком перетворювалося на барвисту писанку.

Час за роботою пролетів непомітно, залишивши після себе не лише власноруч розписані обереги, а й відчуття внутрішнього спокою. Віримо, що такі зустрічі залишаться в пам’яті надовго, адже вони єднають покоління та продовжують традиції. Нехай ці писанки принесуть у кожну домівку світло, радість та передчуття великого свята!

 Верба б`є , не я б`ю! За тиждень Великдень!

                           

           Великодній вайб.  Розпис писанок

У цій тиші, наповненій світлом віри, кожен візерунок стає молитвою — за мир, за життя, за тих, хто поруч і далеко.

Дитячі усмішки переплітаються з мужністю захисників, а писанки народжуються як символ надії, любові та незламності. У цих простих, але таких щирих миттєвостях відчувається справжня сила — сила добра, що об’єднує серця.

Це більше, ніж традиція — це жива історія, яку ми пишемо разом, з вірою у світле майбутнє.

У повітрі панує особлива тиша і водночас радість…Світло свічки м’яко тремтить, віск лягає на писанку тонкими візерунками, а в кожному русі — тепло душі.

Під час розпису писанок час ніби зупиняється. Тут є місце для щирих розмов, усмішок і спільної творчості. Кожен візерунок — це не просто орнамент, а молитва, побажання добра, надії та світла.

Це більше, ніж традиція — це зв’язок поколінь, тепло родини і відчуття Великоднього дива, яке народжується прямо в руках…

Ми взяли участь у майстер - клас із писанкарства, з благословення о. Василя Хребтака, при храмі Вознесіння Господнього ( Парафія Вознесіння Господнього ), за участі військовослужбовців, ветеранів, ЦВС, фахівців із супроводу ветеранів та демобілізованих осіб, учасників спілки Чорнобильців, разом із наймолодшими парафіянами, проведений майстринею - писанкаркою, директоркою Zalishchyky Art-school Іванною Андрійчук ( Ivanna Andriychyk ) та викладачами.

Хай писанки - символи пробудження, милують погляд та зігрівають серця надією і вірою у воскресіння, перемогу добра над злом, і нашу, таку довгоочікувану Перемогу!

Дякуємо!

 9 березня — день, коли народився той, хто став серцем нашої нації. Тарас Григорович Шевченко 

Він не просто поет, він — символ нашої незламності та свободи. Його слова крізь віки проростають у кожному з нас, закликаючи бути сильними, вільними та вірними собі. Сьогодні ми не лише згадуємо історію, а й відчуваємо, наскільки кожна його строфа відгукується в наших реаліях.

Вчіться, читайте, і чужому навчайтеся, і свого не цурайтесь — ці слова мають стати девізом кожного українця. Це про повагу до свого коріння та відкритість до світу. Шевченко вчив нас любити Україну понад усе, і ми продовжуємо цю справу кожного дня. 

Нехай мудрість Кобзаря надихає вас на нові звершення та наповнює гордістю за наш великий народ!

                                           

                                                                                        9 фактів про Шевченка, які ви точно не знали
Мало хто знає, що Тарас мав зріст лише 164 сантиметри. Попри це, велич його постаті в історії України залишається неосяжною.
Він зовсім не був відлюдником. Навпаки, Шевченко обожнював театри, світські прийоми та гучні компанії. Він чудово співав, а друзі часто запрошували його бути дружбою на весіллях.

Його ім’я сягнуло зірок. У 1975 році на планеті Меркурій один із кратерів діаметром 137 кілометрів назвали на честь українського генія.

Шевченко — світовий рекордсмен за кількістю пам’ятників. По всьому світу йому встановлено 1384 монументи, що є одним із найвищих показників для культурного діяча.

Микола Сядристий створив мікроскопічний Кобзар площею лише 0,6 кв. мм. Сторінки цієї книжки зшиті павутинкою, а прочитати її можна тільки під мікроскопом.

Він був професійним художником та академіком. Тарас майстерно володів технікою офорту — гравюри на металі, за що здобув визнання в тогочасних мистецьких колах.

У дитинстві маленький Тарас щиро вірив, що небо підпирають залізні стовпи. Він навіть вирушив у поле їх шукати та заблукав, згадуючи цю пригоду з теплом упродовж усього життя.

Доля була непростою: із 47 років життя вільним він був лише 15 років. Весь інший час припав на кріпацтво або роки виснажливого заслання.

Причиною того, що поета передчасно не стало, були хронічні недуги.