⠀
1. Це коли ти заплакав, і близька людина каже: Розумію, тобі сумно. Іди, я обійму тебе», а не «Подивися на себе в дзеркало, яка ти не гарна, коли плачеш» або «Плачуть лише слабаки»…
⠀
2. Це коли ти хвилюєшся, і серце йде в п'яти, а тобі кажуть: Це нормально, з тобою все гаразд. Будь-хто б хвилювався на твоєму місці. Все буде добре, ти впораєшся» замість «Треба було раніше головою думати, тебе сюди насильно ніхто не тягнув».
⠀
3. Це коли ти образилася, і тебе питають: «Все гаразд? Щось не так? Мені здається, я тебе чимось тебе зачепила» замість: «Ну йди, йди – на ображених воду возять», «Подуйся, може, полегшає».
⠀
4. Це коли дитина кричить про новонародженого малюка: «Віднесіть його назад! Я не хочу його бачити!», а ви відповідаєте: «Я люблю тебе, як і раніше, і завжди любитиму, йди до мене», замість «Закрий свій рот! Щоб я не чула таких слів!».
⠀
5. Це коли дитина боїться, і ви кажете йому: «Розкажи мені про те, що тебе лякає. Я теж боялася в дитинстві, я тебе розумію» замість «Досить вигадувати дурницю», «Ти що боягу
»?, «Ну і фантазія».
⠀
6. Це коли дитина сердиться, і ви кажете: «Я розумію, тебе це розлютило» замість «Хороші дівчинки не зляться» або «Коли ти така злюка, я тебе не люблю».
⠀
7. Це коли ви жахливо втомилися, і все вас дратує, а вам кажуть: Ти так втомилася. Чим я можу допомогти?" замість «Ти цілий день вдома відпочиваєш із дітьми та ще чимось незадоволена».
⠀
Як комфортно і безпечно бути поряд з тими, хто здатний почути, зрозуміти, підтримати та допомогти.⠀
Коли ніхто не знецінює твої почуття, не заперечує їх і не засуджує тебе за те, що відбувається з тобою.
⠀
Прийняття. Підтримка. Розуміння.
⠀
Ви можете стати саме такою людиною для своєї дитини 
Навіть якщо вам цього не вистачало в дитинстві.
Навіть якщо вам цього не вистачало в дитинстві.
Як подбати про безпеку підлітків в інтернеті.
Підліток -це людина, яка перебуває на стадії, коли вона відходять від дитячого мислення, але ще не досягла дорослого. У них формуються сенси, цінності, розуміння поняття смерті.
Вони вже розуміють що таке смерть, але ще не мають цінності власного життя.
Підлітковий вік завжди особливий період як для дитини, так і для батьків. Навантаження, яке додалось через бойові дії на території України, у додатку до гормональних змін ускладнюють процеси притаманні підлітковому віку.
Діти переживають різні види втрат і тому мають різні сценарії переживання горя, які можуть ускладнюватися травматичним досвідом.
Втрата близької людини - це важке випробування та фрази «все мине», «ти маєш пережити це» - звучать не заспокійливо, а дуже абстрактно тим паче для дитини.
Втрата близької людини – важке випробування. Надаємо декілька порад, як допомогти дитині, що горює.
Не пришвидшуйте процес горювання. Не квапте горе. Хай дитина проживає у своєму темпі цей процес. Не приховуйте своїх сліз і не забороняйте плакати дитині. Це нормальний процес в межах горювання й до того ж корисний. Заохочуйте дитину вести щоденник або «вималювувати» свій теперішній стан, або писати вірші, оповідання. В стані горювання думок, слів та образів в голові так багато, що їх потрібно час від часу вивантажувати. Долучайте дитину до фізичних вправ та здорового харчування. Коли ми займаємось спортом чи просто регулярно робимо зарядку, наш мозок розуміє, що все добре, ми рухаємось, отже ми живі. Важливе харчування за годинами, тому що апетиту може не бути. Розмовляйте з дитиною. І дайте можливість дитині розмовляти, тому що під час розмови психіка вірить в те, що відбулося, усвідомлює сам факт втрати близької людини.Ми пропонуємо не лишати підлітків у стані переживання горя втрати близької людини на самоті. Батьків підлітків виснажені горем від своєї втрати і можуть не помітити способи, які дитина обрала для переживання горя у такому віці.
Коли дитина переживає втрату у підтримуючому колі, то у неї є можливість змінити фокус уваги, впоратися з травмою та отримати підтримку від ресурсних дорослих.
Ми не можемо змінити ситуацію, вберегти дітей від травматичного досвіду, не можемо повернути їм близьких, але здатні бути поруч, коли їм боляче.
Реєстрація до дитячих очних або онлайн груп підтримки за посиланням: https://psyaid.center/registration_children/
- Мама! Мама! Дивись! Що це таке у мене за спиною шарудить? - прибігла малявка. Очі її були величезними, повні подиву і захоплення одночасно.
- Правда? - Зраділа дівчинка. - Я зможу літати?
- Може бути. Треба спочатку вирости.
***
- Мама! Я хочу вчитися в художній школі! - малятко літало і крутилося біля матері.
- Добре, - відповіла мама, дістаючи два невеликих ланцюга, - давай спочатку ти закінчиш початкову школу, а там подивимося. Дай мені сюди свої ніжки, - і вона пристебнули по одному товстому ланцюгу на кожну кісточку.
- Ой, але з ними так важко літати, - трохи засмутилася дівчинка.
- Нічого. Іди, погуляй на вулиці.
- Мама! А можна я піду на гурток танців? У нас в школі сьогодні повісили оголошення.
- Добре, - мама дістала дві невеликі гирі, - тільки давай я спочатку на нову роботу влаштуюся, щоб тобі оплачувати всі твої «хотілки». Ти поки вчи те, що стане в нагоді в житті. Математику, наприклад. А з приводу твоїх танців і малювання можна і потім подумати. Давай сюди ніжки, - і вона пристебнули до кожного ланцюга по гирі.
- Мама, але я ж так взагалі не взлечу! І математика мені не подобається, - засмутилася дівчинка.
- Нічого страшного. У вас хіба багато хто в школі літає?
- Ні, - тихо відповіла дівчинка, - я бачила тільки двох хлопчиків і три дівчинки. У них немає ні ланцюгів, ні гирь, як у всіх. Тільки в однієї дівчинки мотузочки на ногах.
- Напевно, батьки їх неправильно виховують, - заявила мама. - Так і будуть все життя літати.
- Мам, але я теж хочу літати, - несміливо сказала дівчинка.
- Іди сюди, - мама дістала ще два грузика, - давай сюди ноги.
- Що це?
- Це - «Тягар відповідальності», який ти повинна на себе брати, - пояснила мама, пристібаючи до однієі нозі, - а це, - вона почала возитися з іншою ногою дочки, - «Вантаж громадської думки». Дуже потрібна річ. Без нього ти будеш занадто виділятися.
- Мам, - тихо запитала дівчинка, опустивши голову, - а якщо я не хочу?
- Що не хочеш?
- Не хочу це носити, оскільки заважає мені. Дуже заважає.
- Не можна. Так треба. Так всі роблять.
- А якщо не робити як всі?
- А якщо не робити як всі, то так і будеш літати все життя, всі будуть на тебе дивитися і пальцем показувати.
- Чому?
- Тому що є ось це, - і мама тицьнула пальцем в два важких вантажа, закріплених на щиколотках у дівчинки. - Я ж свої не знімаю, - вона злегка тупнула ногою, і ланцюги на її ногах глухо брязнули. - І ти будеш носити. Розмова завершена.
***
- Мама! Ненечко! Дивись, що у мене там на спині? - малятко радісно тріпотіло біля мами.
- О! Це твої крила, крихітко, - посміхнулася мама.
- Здорово! Це означає - я буду літати?
Мама не відповіла.
- А де ж тоді твої? - запитала дочка, заглядаючи за спину матері. Крил там не було. Тільки з-під домашнього футболки виднілися два невеликих горбка. Дівчинка несвідомо хотіла доторкнутися рукою, перевірити, чи дійсно там немає крил, але мама м'яковідсторонила її.
Жінка пильно подивилася на свою дочку. Як ж знайома ця історія. Вона сумно опустила очі.
- Ой, мам, а що за важкі штуки в тебе на ногах? - малятко, теж подивилася низ, простеживши за поглядом матері. - У мене теж такі будуть? - Трохи злякано запитала вона, і подивилася на маму своїми великими карими очима, такого м'якого чайного відтінку, по-дитячому чистими, яскравими і ще повними надій.
У мами щось кольнуло в груді. Колись і у неї були такі ж.
Жінка мовчки встала і підійшла до великого старовинного комода, відкрила верхній ящик і дістала звідти два важких ланцюга. В ящику ще лежали гирі і два найважливіших вантажа - все, що залишилося від її матері. Тепер це має перейти до її дитині.
- Мама, це мені? - здогадалася дівчинка, і в її очах промайнув жах.
Жінка міцно стиснула ланцюга в руках. Вона повинна передати їх дочці, як це зробила для неї її мати, а для її матері, її бабуся. Це передавалося з покоління в покоління.
Обов'язок - невідомо звідки з'явився, і незрозуміло чому так міцно закріпився. Ланцюги реальності. Так їх називали у них в сім'ї, як вона дізналася пізніше. І зараз на ній лежить відповідальність. Вона повинна продовжити цю справу. Вона простягла руку до дівчинки.
- Давай ти спочатку ... - Мама запнулася, в горлі застряг комок. Це не її слова. Вона не хоче їх вимовляти. Їй це говорила її мати. Говорила просто тому, що так треба. Але кому треба? І зараз вона повинна сказати це своїй дочці. Навіщо?
- Що спочатку? - нетерпляче спитала дівчинка.
- Давай ти спочатку просто політаєш.
- Правда? - Зраділа дівчинка.
- Так, - посміхнулася мама, - а коли захочеш малювати або танцювати, я тобі обов'язково допоможу.
- Дякую, мамо! - Кинулася дівчинка на шию матері. - Ти найкраща! - І полетіла грати на вулицю.
Жінка подивилася услід малятку. На душі чомусь стало так світло, а по тілу розтеклася неймовірна легкість. Дивно. Вона, напевно, вже й не згадає, коли відчувала щось подібне. Спина різко і сильно засвербіла, а потім почувся такий знайомий шурхіт.
Жінка подивилася на свої ноги. Вона літала в повітрі ...
Вона літала в повітрі, а на підлозі мертвим вантажем залишилися лежати її ланцюги ... "
Шановні батьки! Будь ласка🙏 перед тим, як відправити дітей до школи, посидіть з ними 5 хвилин і поясніть їм, що бути дуже високим, низьким, пухким, худим, чорним чи білим – це не смішно. Немає нічого поганого в тому, щоб носити одні й ті самі туфлі чи кросівки щодня. Поясніть, що б/в або порваний портфель несе ті ж самі речі.❤️ Навчіть їх нікого не виключати зі списку спілкування лише тому, що вони «різні» чи не такі, як вони. Поясніть їм, що глузування та образи ображають і що школа має НАВЧИТИ ВЧИТИСЯ, А НЕ конкурувати, НЕ КРИТИКУВАТИ, НЕ ПРИНИЖУВАТИ. Поясніть їм, що у них та їхніх однокласників однакова цінність.❤️ Освіта починається вдома, цінності та співпереживання – ось чого не вистачає у сучасному світі!❤️
ТОП-5 психологічних мультфільмів для всієї родини
КОКО (COCO, 2017)“Коко” – це мультфільм про зв’язок поколінь та наші взаємовідносини у сім’ї. Чи знали ви, що наші традиції також відносяться до сфери контактів? Так, притримуючись ритуалів, традиційних у культурі свят, ми відновлюємо зв’язок з нашими пращурами.
У центрі сюжету цього мультфільму розкривається історія хлопчика Мігеля, який воліє стати музикантом, як і його прадід. Сім’я Мігеля не в захваті від такого захоплення хлопця, адже у родині вважається, що музика приносить лише нещастя.
Бажаючи познайомитися зі своїм кумиром Ернесто де ла Крузом, Мігель потрапляє у Країну Мертвих в той час, коли його близькі на Землі відзначають свято вшанування померлих душ.
Цей мультик розповість про те, як йти за своєю мрією, не зраджувати собі та водночас залишатися частиною своєї родини.
ДУМКАМИ НАВИВОРІТ (INSIDE OUT, 2015)Мультфільм знайомить юних глядачів з п’ятьма базовими емоціями: Радістю, Печаллю, Гнівом, Відразою та Страхом. Взаємодія між ними розгортається в голові дівчинки Райлі, яка за рішенням батьків була змушена залишити звичне життя в Міннесоті на переїхати до Сан-Франциско, де пішла до нової школи.
Мультфільм навчає емоційній грамотності та допомагає розібратися з функціями почуттів.
ДУША (SOUL, 2020)Мультфільм піднімає питання життя та смерті, а також розкриває тему нашого призначення на Землі. Головними героями стрічки є музикант Джо та ненароджена Душа №22, які знайомляться після того, як із Джо трапляється нещасний випадок і він потрапляє в потойбічний світ. Джо дуже прагне повернутися назад на Землю та втілити в життя свою мрію стати відомим джазовим виконавцем, однак за правилами Всесвіту він може або стати наставником для ще ненароджених душ дітей або остаточно померти. 22 – навпроти, не розуміє сенсу земного життя і в жодному разі не хоче опинитися серед людей. Її думка змінюється, коли вона починає розуміти задоволення, що можна відчути лише перебуваючи в Тілі, та випадково, знаходячись в тілі Джо, запалює в собі Іскру – захоплення музикою.
Не розкриваючи до кінця сюжету, хочемо сказати, що він знайшов своє продовження у другій частині мультиплікаційної стрічки – “22 проти Землі”
ДРАКОН БАЖАНЬ (WISH DRAGON, 2021)У стрічці розповідається про життя звичайного школяра Діна з бідного китайського кварталу, який несподівано зустрічає Рожевого Дракона (Дракона Бажань). У Діна є лише одна мрія – знову наблизитися до подруги свого дитинства, яка наразі є дочкою успішного бізнесмена та належить до елітного прошарку суспільства. Дракон Бажань не закохує людей, але й йому невідоме почуття дружби, якого його вчить Дін.
Ця історія про цінності: що є важливішим гроші чи теплі відносини? Що нас визначає в житті та робить тим, ким ми є?
БАЛЕРИНА (BALLERINA, 2016)Мультфільм про те, як незламний дух та віра в себе приводить до перемоги. Історія про дівчинку Феліс, яка попри відсутність належного тренування мріє стати професійною балериною. Разом зі своїм другом Віктором вона втікає з будинку маляти та вирушає до Парижу прямісінько до Гранд-опери, де зустрічає Одетту, балерину в минулому, яка вирішує допомогти Феліс втілити її мрію в життя.
Мультфільм захоплює своїм сюжетом та прекрасною хореографією, анімація якої була змальована з перформансу двох артистів балету — Орелі Дюпон та Джеремі Белінгарда.
Якщо ваша дитина мріє про якісь досягнення, покажіть їй цю стрічку: у ній добре розкрито, як рух до великої мети складається з маленьких кроків, сили духу та наполегливості.
Україною шириться субкультура з Росії ПВК "Редан", учасники якої вдягаються у чорний одяг та влаштовують масові бійки в громадських місцях.
Його мете - розповсюдження закликів до насильства серед молоді України.
Про особливість психологічного впливу даної субкультури на вразливі верстви населення, особливо на підлітків,Діти й підлітки переживають наслідки війни разом з нами, однак у зовсім інший спосіб.
У рамках проєкту «Крилаті» Українська Волонтерська Служба разом з Ла Страда-Україна/La Strada-Ukraine та Національна гаряча лінія для дітей та молоді підготували пам’ятку про підтримку дітей у період війни, а також техніки психоемоційної саморегуляції. 
Досить задоволена мама.- Я пам'ятаю, як мама одного разу нарядила мене циганкою - хустка, намисто, навіть гриму трохи, і ми з нею танцювали циганські танці, - повідала мені одна доросла жінка. - Не знаю, що тоді на неї найшло. Вона і сміялася рідко, я звикла бачити її пригніченою. А в той вечір я сама собі не вірила - невже вдома може бути так добре, так спокійно?Знаєте, що найбільше потрібно дітям, особливо маленьким дівчаткам?Їм потрібна досить задоволена мама - та, яка поділиться з ними умінням бути задоволеною життям.Просто щасливої матері тут недостатньо. Якщо щаслива мати живе в своєму прекрасному світі, залишивши дитину на няню, це не спрацює. Та й без няні - якщо мама замикається в кімнаті з телефоном і там щаслива, дитину такий хід навряд чи надихне. Вона має вписуватися в картину того життя, яке робить маму досить задоволеною, ось в чому заковика.Досить задоволена мама дає приголомшливий приклад. Через неї дитина дізнається, що в цьому недосконалому світі можна не просто виживати, а й отримувати задоволення - від дружби, розмов, квітів на дачній клумбі, від подорожей на поїзді, і прогулянок за руку. Раз мама вміє так жити - значить, світу можна не боятися. Значить, можна не витрачати сили на опанування тривоги, а просто рости, привільно і спокійно.Депресивну мати психоаналітики називають мертвою. Вона і справді мертва як провідник від світу великого до світу маленького, пахне випрасуваними простирадлами і курячим бульйоном. Енергія великого світу не проходить через неї, вона замкнута на собі і своїй внутрішньому болі, і тому дитині теж не вистачає дихання життя. Їй душно, вона скута у рухах, вона бере на себе непосильне завдання оживити свою матір і, не впоравшись, отримує руйнівний досвід безпорадності.Неспокійна мати вчить хвилюватися. Їй навіть не треба нічого пояснювати, щоб тривога стала тим базовим табором, з якого зиркаєш на всі боки в пошуках наближення лиха. Ти не дихаєш, ти на сторожі, тому що якщо сьогодні був безхмарний день, то до вечора з луків потягне не медом, а порохом, і мати втомлено мовить - я ж говорила. І кожний світлий момент буде сприйматися як провісник нового нещастя, яке вже причаїлося за рогом і показує дрібні зубки.Світ ворожої матері складається з супостатів, і кожна хороша на перший погляд людина одного разу поповнить їх число. Довіряти нерозумно, ладити неможливо, прив'язуватися всією душею небезпечно, тому що, прив'язавшись до потенційного ворога, ти і сам стаєш трохи чужим, а мама чужих не любить. Та й своїх - не завжди. Тільки якщо дуже лояльні, якщо не показують своє підозріле нутро, а тільки маску всім задоволеного і нешкідливого зайчика. Дивись, мама, яка я гарна.Нещасна мати щоразу нещаслива по-різному. Її шкода до сліз в подушку, але плакати треба тихо, щоб мамі не стало ще гірше. Їй завжди гірше, ніж іншим, це головне правило в домі. Друге правило наказує "Ні веселощам!". Веселе обличчя рекомендується зняти в передпокої, щоб не ображати ним материнське нещастя, і переодягнутися в мікс співчуття і нескінченної сервільності. Бо що б дитина не робила і не говорила, розлад її матері буде тільки наростати.І зовсім інакше, коли мати задоволена і готова ділитися. Вона може варити борщ, отримуючи задоволення від процесу, а дитина буде порпатися поруч, і це буде кращий в світі час і найкраща любов. Або ось прибирання, яке крутіше свята. Вимити підлогу справжньою шваброю, розсадити плюшевих ведмедів, і мама скаже - ну, подивися ж, як стало класно, як мені подобається наводити з тобою порядок. Не розвивати моторику, не готувати до школи, а просто плавати в своєму вдоволенні - розслаблено, ніжно, довіряючи тому, що світ не дасть потонути. Клянуся, жоден інший досвід в світі не дарує стільки права бути і стверджуватися.Дитина бачить світ через матір - поки тільки так, і її погляд, її вираз обличчя - це метафора, того що відбувається за стінами будинку. Якби дитина мала можливість назвати словами те, що відбувається в її душі, вона б, напевно, сказала ось що: "Мама, мені по-справжньому добре, коли добре тобі - настільки, що ти розділяєш зі мною своє задоволення і безтурботність. Тоді я відчуваю, що і сама зможу вирости стійкою ". Та жінка, яка згадувала свій раптовий" циганський "вечір, говорила, що все своє дитинство намагалася зробити маму задоволеною. У хід йшли п'ятірки, слухняність, приховування свого дитячого смутку - все заради зайвої посмішки на улюбленому обличчі. Але марно. Пізніше їй довелося пройти величезний шлях, щоб навчитися бути самій задоволеною і не картати себе за те, що не виходить "оживити" свою найріднішу людину.Втім, ні одній дитині це не під силу. Бути задоволеною - це завдання дорослої людини.Досить задоволена мати дає досвід того, що:* Можна хворіти і видужувати, і це - нормальна частина життя;* Можна сваритися і жахливо злитися одне на одного, але любов при цьому нікуди не йде;* Можна бути великодушними;* Можна стикатися з великими проблемами, не руйнуючись і не втрачаючи опори під ногами;* Можна любити несхожість;* Можна сміятися над тим, що лякає, і тоді страх стає меншим;* Можна сьогодні шикувати, а завтра пити чай без цукерок, і це теж нормальний перебіг життя;* Можна переживати втрати і ридати, а потім знову знаходити приводи для радості;* Можна мати різні погляди і все одно бути близькими;* Можна бути недосконалою, і життя все одно буде до тебе милосердним.
Відповідальність батьків у разі невідвідування дитиною дистанційних занять 
Виховання дітей – це відповідальна справа, а забезпечення здобуття дитиною повної загальної середньої освіти є безпосереднім обов’язком батьків, за невиконання якого можуть настати негативні наслідки.Постановою Кабінету Міністрів України від 13.09.2017 № 684 був затверджений Порядок ведення обліку дітей шкільного віку та учнів, який визначає, що у разі відсутності учнів, які не досягли повноліття, на навчальних заняттях протягом 10 робочих днів підряд з невідомих, або без поважних причин навчальний заклад невідкладно надає відповідному територіальному органу Національної поліції та службі у справах дітей дані таких учнів для провадження діяльності відповідно до законодавства, пов’язаної із захистом їх прав на здобуття загальної середньої освіти.Поважною причиною відсутності учня на навчальних заняттях підтверджується відповідною медичною довідкою закладу охорони здоров'я, або письмовим поясненням батьків (одного з батьків) учня чи інших законних представників (для учнів, які не досягли повноліття), або учня (для повнолітніх учнів).Якщо здобувач освіти систематично пропускає заняття без поважної причини, а навчальний заклад не має інформації про те, де він знаходиться, то за законом батьків можна притягнути до адміністративної відповідальності (частини 1-4 статті 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення).Такі справи розглядають на засіданнях суду.Штрафи за цією статтею є досить високими: на перший раз попередження або штраф 850 – 1700 грн., якщо протягом року повториться те саме, то штраф буде від 1700 до 5100 грн., без урахування судового збору.Крім пропуску дітьми занять, батьки також несуть відповідальність за куріння ними сигарет, вживання алкоголю, скоєння дрібних крадіжок, хуліганства та ін. Аналогічне покарання передбачене і для тих батьків, чиї діти скоюють діяння, що містять ознаки злочинів або інші адміністративні правопорушення у віці від 14 до 16 років.Отже, навіть якщо заняття проводиться дистанційно, обов'язок присутності дитини на уроках є обов’язковою, контроль за цим покладається на батьків дитини, адже, відповідно до статті 55 Закону України «Про освіту», батьки зобов’язані сприяти виконанню дитиною освітньої програми та досягненню дитиною передбачених нею результатів навчання.Відповідно до ст. 53 Конституції України повна загальна середня освіта є обов’язковою.Згідно зі ст. 150 Сімейного кодексу України батьки зобов’язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім’ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, зобов’язані піклуватися про здоров’я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, зобов’язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. При цьому забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини.Згідно з підпунктом 2 частини 1 статті 164 Сімейного кодексу України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов’язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.Виходячи із вищевикладеного, просимо батьків, або осіб, що їх замінюють, відповідально ставитись до належного виконання ними батьківських обов’язків щодо здобуття освіти їх дітьми.
Про особливість психологічного впливу даної субкультури на вразливі верстви населення, особливо на підлітків,Діти й підлітки переживають наслідки війни разом з нами, однак у зовсім інший спосіб.
У рамках проєкту «Крилаті» Українська Волонтерська Служба разом з Ла Страда-Україна/La Strada-Ukraine та Національна гаряча лінія для дітей та молоді підготували пам’ятку про підтримку дітей у період війни, а також техніки психоемоційної саморегуляції.
- Я пам'ятаю, як мама одного разу нарядила мене циганкою - хустка, намисто, навіть гриму трохи, і ми з нею танцювали циганські танці, - повідала мені одна доросла жінка. - Не знаю, що тоді на неї найшло. Вона і сміялася рідко, я звикла бачити її пригніченою. А в той вечір я сама собі не вірила - невже вдома може бути так добре, так спокійно?
Знаєте, що найбільше потрібно дітям, особливо маленьким дівчаткам?
Їм потрібна досить задоволена мама - та, яка поділиться з ними умінням бути задоволеною життям.
Просто щасливої матері тут недостатньо. Якщо щаслива мати живе в своєму прекрасному світі, залишивши дитину на няню, це не спрацює. Та й без няні - якщо мама замикається в кімнаті з телефоном і там щаслива, дитину такий хід навряд чи надихне. Вона має вписуватися в картину того життя, яке робить маму досить задоволеною, ось в чому заковика.
Досить задоволена мама дає приголомшливий приклад. Через неї дитина дізнається, що в цьому недосконалому світі можна не просто виживати, а й отримувати задоволення - від дружби, розмов, квітів на дачній клумбі, від подорожей на поїзді, і прогулянок за руку. Раз мама вміє так жити - значить, світу можна не боятися. Значить, можна не витрачати сили на опанування тривоги, а просто рости, привільно і спокійно.
Депресивну мати психоаналітики називають мертвою. Вона і справді мертва як провідник від світу великого до світу маленького, пахне випрасуваними простирадлами і курячим бульйоном. Енергія великого світу не проходить через неї, вона замкнута на собі і своїй внутрішньому болі, і тому дитині теж не вистачає дихання життя. Їй душно, вона скута у рухах, вона бере на себе непосильне завдання оживити свою матір і, не впоравшись, отримує руйнівний досвід безпорадності.
Неспокійна мати вчить хвилюватися. Їй навіть не треба нічого пояснювати, щоб тривога стала тим базовим табором, з якого зиркаєш на всі боки в пошуках наближення лиха. Ти не дихаєш, ти на сторожі, тому що якщо сьогодні був безхмарний день, то до вечора з луків потягне не медом, а порохом, і мати втомлено мовить - я ж говорила. І кожний світлий момент буде сприйматися як провісник нового нещастя, яке вже причаїлося за рогом і показує дрібні зубки.
Світ ворожої матері складається з супостатів, і кожна хороша на перший погляд людина одного разу поповнить їх число. Довіряти нерозумно, ладити неможливо, прив'язуватися всією душею небезпечно, тому що, прив'язавшись до потенційного ворога, ти і сам стаєш трохи чужим, а мама чужих не любить. Та й своїх - не завжди. Тільки якщо дуже лояльні, якщо не показують своє підозріле нутро, а тільки маску всім задоволеного і нешкідливого зайчика. Дивись, мама, яка я гарна.
Нещасна мати щоразу нещаслива по-різному. Її шкода до сліз в подушку, але плакати треба тихо, щоб мамі не стало ще гірше. Їй завжди гірше, ніж іншим, це головне правило в домі. Друге правило наказує "Ні веселощам!". Веселе обличчя рекомендується зняти в передпокої, щоб не ображати ним материнське нещастя, і переодягнутися в мікс співчуття і нескінченної сервільності. Бо що б дитина не робила і не говорила, розлад її матері буде тільки наростати.
І зовсім інакше, коли мати задоволена і готова ділитися. Вона може варити борщ, отримуючи задоволення від процесу, а дитина буде порпатися поруч, і це буде кращий в світі час і найкраща любов. Або ось прибирання, яке крутіше свята. Вимити підлогу справжньою шваброю, розсадити плюшевих ведмедів, і мама скаже - ну, подивися ж, як стало класно, як мені подобається наводити з тобою порядок. Не розвивати моторику, не готувати до школи, а просто плавати в своєму вдоволенні - розслаблено, ніжно, довіряючи тому, що світ не дасть потонути. Клянуся, жоден інший досвід в світі не дарує стільки права бути і стверджуватися.
Дитина бачить світ через матір - поки тільки так, і її погляд, її вираз обличчя - це метафора, того що відбувається за стінами будинку. Якби дитина мала можливість назвати словами те, що відбувається в її душі, вона б, напевно, сказала ось що: "Мама, мені по-справжньому добре, коли добре тобі - настільки, що ти розділяєш зі мною своє задоволення і безтурботність. Тоді я відчуваю, що і сама зможу вирости стійкою ". Та жінка, яка згадувала свій раптовий" циганський "вечір, говорила, що все своє дитинство намагалася зробити маму задоволеною. У хід йшли п'ятірки, слухняність, приховування свого дитячого смутку - все заради зайвої посмішки на улюбленому обличчі. Але марно. Пізніше їй довелося пройти величезний шлях, щоб навчитися бути самій задоволеною і не картати себе за те, що не виходить "оживити" свою найріднішу людину.
Втім, ні одній дитині це не під силу. Бути задоволеною - це завдання дорослої людини.
Досить задоволена мати дає досвід того, що:
* Можна хворіти і видужувати, і це - нормальна частина життя;
* Можна сваритися і жахливо злитися одне на одного, але любов при цьому нікуди не йде;
* Можна бути великодушними;
* Можна стикатися з великими проблемами, не руйнуючись і не втрачаючи опори під ногами;
* Можна любити несхожість;
* Можна сміятися над тим, що лякає, і тоді страх стає меншим;
* Можна сьогодні шикувати, а завтра пити чай без цукерок, і це теж нормальний перебіг життя;
* Можна переживати втрати і ридати, а потім знову знаходити приводи для радості;
* Можна мати різні погляди і все одно бути близькими;
* Можна бути недосконалою, і життя все одно буде до тебе милосердним.
Відповідальність батьків у разі невідвідування дитиною дистанційних занять
Виховання дітей – це відповідальна справа, а забезпечення здобуття дитиною повної загальної середньої освіти є безпосереднім обов’язком батьків, за невиконання якого можуть настати негативні наслідки.
Постановою Кабінету Міністрів України від 13.09.2017 № 684 був затверджений Порядок ведення обліку дітей шкільного віку та учнів, який визначає, що у разі відсутності учнів, які не досягли повноліття, на навчальних заняттях протягом 10 робочих днів підряд з невідомих, або без поважних причин навчальний заклад невідкладно надає відповідному територіальному органу Національної поліції та службі у справах дітей дані таких учнів для провадження діяльності відповідно до законодавства, пов’язаної із захистом їх прав на здобуття загальної середньої освіти.
Поважною причиною відсутності учня на навчальних заняттях підтверджується відповідною медичною довідкою закладу охорони здоров'я, або письмовим поясненням батьків (одного з батьків) учня чи інших законних представників (для учнів, які не досягли повноліття), або учня (для повнолітніх учнів).
Якщо здобувач освіти систематично пропускає заняття без поважної причини, а навчальний заклад не має інформації про те, де він знаходиться, то за законом батьків можна притягнути до адміністративної відповідальності (частини 1-4 статті 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення).Такі справи розглядають на засіданнях суду.
Штрафи за цією статтею є досить високими: на перший раз попередження або штраф 850 – 1700 грн., якщо протягом року повториться те саме, то штраф буде від 1700 до 5100 грн., без урахування судового збору.
Крім пропуску дітьми занять, батьки також несуть відповідальність за куріння ними сигарет, вживання алкоголю, скоєння дрібних крадіжок, хуліганства та ін. Аналогічне покарання передбачене і для тих батьків, чиї діти скоюють діяння, що містять ознаки злочинів або інші адміністративні правопорушення у віці від 14 до 16 років.
Отже, навіть якщо заняття проводиться дистанційно, обов'язок присутності дитини на уроках є обов’язковою, контроль за цим покладається на батьків дитини, адже, відповідно до статті 55 Закону України «Про освіту», батьки зобов’язані сприяти виконанню дитиною освітньої програми та досягненню дитиною передбачених нею результатів навчання.
Відповідно до ст. 53 Конституції України повна загальна середня освіта є обов’язковою.
Згідно зі ст. 150 Сімейного кодексу України батьки зобов’язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім’ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, зобов’язані піклуватися про здоров’я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, зобов’язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. При цьому забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини.
Згідно з підпунктом 2 частини 1 статті 164 Сімейного кодексу України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов’язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
Виходячи із вищевикладеного, просимо батьків, або осіб, що їх замінюють, відповідально ставитись до належного виконання ними батьківських обов’язків щодо здобуття освіти їх дітьми.
Бібліотека знань від Unicef
Сподіваюсь, що ніколи не знадобиться. Але повідомлений - значить озброєний.
Будь ласка, уважно прочитайте і збережіть! Часом така проста інформація допомагає врятувати здоров‘я і навіть життя.Не панікуємо, віримо в ЗСУ і нашу неминучу перемогу!
Будь ласка, уважно прочитайте і збережіть! Часом така проста інформація допомагає врятувати здоров‘я і навіть життя.Не панікуємо, віримо в ЗСУ і нашу неминучу перемогу!
Що батьки НАСПРАВДІ говорять дітям. Приховані послання і можлива альтернатива.
Відкритий онлайн-урок з пожежної та мінної безпеки
Урок пройде 04 травня о 15.00 год. на платформі Zoom за посиланням:
https://us04web.zoom.us/j/78619452983#success
Під час уроку ви дізнаєтесь про:
- правила пожежної безпеки у побуті та на відкритій місцевості;
- алгоритм дій у разі виникнення пожежі;
- правила мінної безпеки.
Як боротися з тривогою та панікою:
1. Дбати про базові потреби. Важливо дихати, пити воду, їсти, вмиватися, робити побутові справи, дотримуватись рутин (наскільки це можливо).
2. Обмежувати новини. Ні, не повністю. Виберіть час, у який ви дивитеся/читаєте про те, що відбувається (2-3 заходи на день по 10-20 хвилин) і дотримуйтесь цього. Виберіть джерела, яким ви довіряєте (1-2, цього достатньо) і читайте лише їх. Ні, ви нічого не пропустите. І погляд із різних боків вам зараз не потрібен, вам треба зберегти себе — цим і займаємось.
3. Обмежувати час для тривоги/паніки. Виберіть час, в який ви можете безпечно віддатися емоціям (2-3 заходи на день по 10-20 хвилин). Якщо тривога з'являється в інші моменти, нагадуйте собі, що час панікувати настане тоді, тоді і панікуватиму, а поки що відкладаю тривогу. Можна буквально відкладати, наприклад, у банку якийсь символ тривоги, або робити в банку два-три глибокі видихи, уявляючи, що це тривога. Коли ж настає вибраний час, тривожитися максимально. Можна поєднувати з переглядом новин. Рекомендація звучить, можливо, дивно, але дає відчуття контролю, якого зараз недостатньо, дає простір емоціям та допомагає продовжувати робити справи та жити життя.
4. Записувати тривожні та гнівні думки/емоції. Відводити собі час та виписувати на папір все, що непокоїть. Формулюючи словами те, що з нами відбувається, ми активізуємо префронтальну кору, завдяки чому знижується сила емоції. Можна записувати назви емоції, яку відчуваєте, різними мовами (можна гуглити, але записувати краще від руки).
5. Допомагати собі повертатись у реальність. Робити дихальні вправи. Лежати/сидіти/стояти, відчуваючи зіткнення з опорою. Пхати стіну руками/спиною, відчуваючи опір. Обмацувати та обіймати себе. Брати в руки різні предмети та описувати кожен трьома прикметниками (подушка м'яка, ворсиста, синя, стіл твердий, холодний, міцний). Вважати червоні/зелені/улюблені кольори предмети навколо себе. Згадувати назви вулиць, на яких мешкали. Спати в обіймах з подушкою.
6. Підтримувати соціальні зв'язки. Говорити з друзями та близькими, якщо у вас є порозуміння. Обмежувати контакти з тими, хто розганяє, а не зменшує вашу тривогу. Застосовувати принципи ненасильницького спілкування. Обіймати.
7. Розмежувати зони вашої та не вашої відповідальності і не брати на себе чужу. І почуття чужі, якщо їх вам нав'язують, теж не брати (можна повторити вправу з банкою, видихнути туди чужі та закрити зі словами "це не моя вина/сором/т.п."). Робити тільки те, що ви можете робити (якщо вам стає кращим у діяльності). Допомагати іншим так, як вам під силу, не більше, інакше треба буде допомагати вам. Приймати допомогу, не соромлячись, коли вона потрібна.
З цього списку і з іншого можна взяти способи, які вам підходять і не брати ті, які викликають опір або не полегшують стан. Ми всі зараз опинилися в ненормальних обставинах і реагуємо на них нормально, якою б не була ця реакція.
Обіймаємось і дихаємо.
Навчання вдома: практичні поради для батьків
«Навіщо ходити до школи?», «Не хочу я вчитися!», «І хто вигадав цю школу?»... Як часто вам доводиться чути подібні фрази від своєї дитини? З початком нового навчального семестру знову стає актуальною проблема відсутності в дитини мотивації до навчання.
І, якщо раніше це стосувалося здебільшого підлітків (у зв’язку з перехідним періодом), то зараз навіть малюки в початковій школі не мають бажання ходити до школи.
Тому ми вирішили з’ясувати, що може стати причиною втрати інтересу школяра до отримання знань і як батьки можуть допомогти дитині сформувати навчальну мотивацію.
Вирішення проблеми починається зі з’ясування причин, адже поведінка дитини завжди має під собою якісь підстави.
Дитячий психолог Світлана Ройз пояснює: «Вчитися і пізнавати нове — це природна потреба дитини. І вона втрачає доступ до неї, коли щось в її житті відбувається не так» (наприклад, у зв’язку з переходом школи на дистанційне навчання та ін.). Тож у випадку небажання дитиною вчитися, психолог рекомендує батькам насамперед виключити такі дві причини:
1. ПЕРЕВТОМА
Дитячий організм ще не може витримувати великі навантаження. А батьки, в гонитві за навчальним результатом, часто забувають про це, і поспішають записати дитину зразу на кілька секцій і додаткових курсів.
Тому, якщо в дитини погіршилася успішність і вона відмовляється вчитися, насамперед з’ясуйте, чи не є навантаження в школі і поза нею надмірним для вашої дитини, чи немає в неї ознак перевтоми (млявість, дратівливість, погіршення апетиту, порушення сну, часті хвороби).
2. СТРАХИ
Коли дитині страшно, вона перестає сприймати нову інформацію. За словами Світлани Ройз, страх блокує певні області кори головного мозку, які відіграють важливу роль у навчанні і запам’ятовуванні інформації.
Які в дитини виникають страхи, пов’язані з школою? Психолог відзначає, що найчастіше школярі бояться:
· авторитарних батьків;
· конкретних однокласників, які дражнять дитину;
· проявити неуспішність (якщо дитина пропустила попередній матеріал чи не має базових знань);
· зробити помилку;
· йти в туалет у школі (дітям легше саботувати школу, ніж зізнатися в цьому) та ін.
3. Крім того, Світлана Ройз виділяє декілька ВНУТРІШНІХ ПРИЧИН втрати в дитини навчальної мотивації. Дитина може:
· розчаруватися в тому, що може бути «успішною»;
· не вірити в себе;
· привертати увагу неуспішністю;
· не бачити сенсу в тому, що робить;
· важко адаптуватися до групи (якщо дитина інтровертного типу);
· ревнувати до старшого-молодшого брата-сестри.
Серед інших важливих причин відсутності бажання дитини вчитися виділяємо:
4. НЕГОТОВНІСТЬ ДО НАВЧАННЯ
Дуже часто дитина втрачає інтерес до навчання, коли її рано віддають до школи, не враховуючи її потреби, можливості сприймати і засвоювати інформацію, фізичний розвиток і ту ж таки здорову мотивацію.
· Катерина Гольцберг, дитячий і сімейний психолог, член Професійної Асоціації дитячих аналітичних психологів, пояснює: «Коли діти йдуть до школи зарано, це дає негативні результати практично відразу. Біологічна неготовність дитини до школи призводить до втоми, нездатності зосередитися на завданнях, розчарувань і в результаті — до шкільної дезадаптації. І це аж ніяк не сприяє бажанню вчитися й мати від цього задоволення.»
Катерина Гольцберг додає ще п’ять важливих причин падіння інтересу дитини до школи:
5. ПОТРЕБИ СУЧАСНОЇ ДИТИНИ
У складному інформаційно насиченому світі завдання батьків — навчити дитину відсівати, фільтрувати інформацію, відрізняти брехню від істини, аналізувати, систематизувати, шукати, націлювати увагу в потрібному напрямку. Інакше пересичена інформаційним потоком дитина пізнавати нове не захоче.
6. КРИТИКА ДІЙ ДИТИНИ
Якщо батьки негативно оцінюють діяльність дитини, інтерес до цього заняття в дитини пропадає. Це можуть бути фрази на кшталт:
· «Ой, що це ти тут „накарлякав“?»;
· «Не роби цього, однаково в тебе не вийде»,
· «Он дивися, як у Каті гарно, а в тебе як завжди...»;
· «Краще це зроблю я».
До слова, часто критика супроводжується ще й бажанням дорослих зробити все не разом із дитиною, а замість неї. Відповідно, дитина сприймає таку поведінку, як сигнал — «Ти сам не впораєшся, ти не здатен, покинь це!». Хіба в таких умовах може сформуватися здорова мотивація?
7. КОНФЛІКТИ В РОДИНІ
Діти, в чиїх сім’ях бувають часті конфлікти й скандали між батьками, також не дуже хочуть вчитися. За твердженням Катерини Гольцберг, дитина в такій родині витрачає багато енергії на переживання або залагодження конфліктів, і їй може просто бракувати сил на навчання.
Оскільки абстрагуватися від такої ситуації дитині дуже складно, вона реагує на стрес зниженням усіх форм активності, в тому числі й навчальної.
8. ВІДСУТНІСТЬ ЧІТКОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ЖИТТЯ ДИТИНИ
Діти з низькою навчальною мотивацією часто живуть у родинах, де немає єдиних правил і вимог до дитини з боку батьків, де мама і тато дають суперечливі інструкції з виконання, наприклад, домашніх завдань.
У таких сім’ях в дитини відсутній режим дня, немає чіткої організації побуту, виконання домашніх завдань контролюється випадково й безсистемно, а критерії успішності змінюються залежно від настрою батьків чи інших членів родини.
9. НЕГАТИВНЕ СТАВЛЕННЯ БАТЬКІВ ДО ШКОЛИ
Критичні фрази про школу, негативна оцінка батьками вчителя, навчальних предметів і шкільних подій зовсім не сприяють формуванню шанобливого ставлення до школи.
«Фрази, що знецінюють шкільні предмети, про те, що навчання — це втрата часу, не приведуть до того, що дитина на цьому тлі раптом почне вчитися й усім серцем полюбить школу», — зазначає Катерина Гольцберг.
10. НАДМІРНА ОПІКА
Знецінюючи вольові прагнення дитини, не даючи їй можливості проявляти самостійність, батьки можуть викликати апатію дитини й повне небажання вчитися. Школяр взагалі може відмовитися робити щось самостійно, без постійних підказок мами та сидіння поряд, поки всі уроки не будуть зроблені.
Як ми бачимо, причини відсутності у дітей навчального інтересу — дуже різні. У деяких школярів вони пов’язані з фізичною та психологічною неготовністю до навчання, в інших — з особливостями сімейної ситуації чи виховними промахами дорослих.
Любіть її не за те, що вона гарна, розумна, здібна, добре навчається, допомагає.
Любіть її просто за те, що вона є. Можна висловити своє незадоволення окремими діями дитини, але не дитиною загалом. Будьте вірними своєму слову, обіцянкам.
Любіть свою дитину!
Про безпеку підлітків.
Світлана Ройз
Знаєте, я відстежила якусь сезонність хвиль тривоги і страшних новин про підлітків. Спогади фб саме в ці дні піднімали матеріали про паніку, синіх китів, ризиковану поведінку підлітків в 2017-19 роках. Коли щось загрожує життю, безпеці, особливо наших дітей - природно панікувати. Природно відчувати жах, безпорадність, дізнаючись інформацію про трагедії. Але під час паніки ми точно обираємо не конструктивні дії. Ми суб'єктивні. Мене відзначають в постах в батьківських групах і приходять повідомлення від батьків і вчителів із запитаннями, на які у мене немає однозначної відповіді: Як 100% уберегти дітей від страшних виборів. Давайте шукати відповіді разом. Я намагаюся писати максимально ємко, але буде все одно багато.
1. Синдром Вертера (пошукайте, будь ласка, інформацію про це). Чим докладніше, активніше, «більш насичено» буде подаватися інформація про трагедії в ЗМІ - тим більше буде провокуватися подібну поведінку. Причому, саме у тій віковій категорії, саме у того типу, який описується в новинах. Не можна робити інформацію про ризик, самогубства - «смачною». Є дослідження про вплив зменшення інформації про трагедії на кількість «послідовників». Пошукайте їх, будь ласка. Я дуже сподіваюся на відповідальність ЗМІ.
2. Якщо прямо зараз сталася критична ситуація - говорити про неї з дітьми повинен не «зовнішній експерт», а ті, хто дітям близькі, ті, кому вони довіряють. Ті, хто може розділити їхні почуття. Їм важливо дати відреагувати - їх страх, провину, злість. (В кінці матеріалу запропоную конкретні дії). Можна почати розмову з того, що ви дізналися страшну інформацію і ви відчуваєте ...
3. Забороняти соцмережі, гаджети - марно. Це ілюзія безпеки, ми нічого не можемо забрати, не давши взамін рівноцінне.
4. Я зараз уважно вивчаю тему депресії і статистику по депресивних розладах у світі. Ризик депресій вище у дівчаток підлітків (і у жінок) у всьому світі. Самооцінка у дівчаток підлітків більш «вразлива».
5. Що нам важливо пам'ятати про підлітків. Пункти і «рецепти»:
Це час «пустелі отроцтва». В якій страшно, в якій дуже багато амбівалентних почуттів і станів, їх дуже складно витримати. Крім агресії, ейфорії, тривоги підліткового віку властивий стан «емоційного обнулення». Нудьги. Порожнечі. У здоровому стані ця нудьга змушує нас шукати діяльність, в якій ми б відчували реалізацію. Але у підлітків часто за нею йде - прояв румінаціі (нав'язливих думок) незадоволеності - злості - болючою туги. Цього стану болісної туги, до болю - діти намагаються уникнути, вибираючи дивні і страшні дії. Для нас маркер того, що важливо терміново включатися - шрамування (селфхарм). Біль фізична затуляє біль емоційну. Витримати біль фізичну легше, ніж біль душевну. Це час суб'єктивного переживання тотальної самотності, крихкості внутрішніх опор і невпевненості в зовнішніх. Дорослішаюча дитина не може спертися на внутрішню територію (і все, що до неї відносилося, зокрема, батьки) - саме там відбуваються глобальні зміни на всіх рівнях. Вона шукає опори, схвалення, визнання «зовнішньої». Саме тому їм так важливо крикнути в світ: «А Я ..». (В тік-ток, Інстаграмм ...). Але частіше виходить: «а у мене ....». вийшовши з підліткового віку в здоровому стані вони прийдуть до СИЛИ ІНДИВІДУАЛЬНОСТІ. Питання підліткового віку - хто я ?! Що я можу? На що я можу вплинути? !!! Як далеко я поширюю свою владу? Що я можу витримати? Як ми можемо в усьому цьому допомогти:- багатьом складно дочекатися результатів (на це просто може не вистачати «потужності» і це особливість цього покоління. Їм важливі «швидкі проекти». (Кулінарія, проектні табори, обмежені в часі проекти, «тренінги вихідного дня»)
- Їм важлива близькість. Безпечне коло спілкування - настільні ігри, наукові гуртки, рукоділля - будь-які майстер-класи, хобі, творчість. Навчальні проекти. Курси програмування, шашки -шахмати - фото-майстерні - створення мультфільмів - прирівнюється до психотерапії.
- Якщо вам вдасться залучити їх до музики - хоч барабани, укулеле - це вплив на «внутрішню ритмізацію», це «кондиціонер» для їх розпеченої лімбічної системи. Знаєте, є таке правило - школи, в яких є хор і театр - в меншій зоні ризику по буллінгу.
- Відчуття важливості, таке необхідне в цьому віці: важливості свого внеску в співтовариство (школи, класу, району ...) волонтерство, тьютерство, соціальні проекти. Навіть діти 4 класу можуть проводити майстер-класи у першокласників (потрібно тільки продумати, як цього досягати в умовах карантину)
- Привчання до рефлексії - сторітеллінг, написання есе, літературні гуртки, читання. Давайте зробимо читання модним! (Попрошу друзів зробити добірку книг і фільмів для підлітків) Сценарні курси. Курси акторської майстерності. - і це все психотерапія.
- Майндфулнес, медитації, візуалізації - все це - гальмівна система при збудженні. Ці практики допомагають «Вижити в пустелі».
Здорова критичність - будь-які логічні ігри, «що, де, коли», проекти з розвінчанням міфів, експерименти, ігри в мафію, знову-таки - програмування, шахи-шашки.
- В Арт-терапії - в роботі з підлітками ми використовуємо тему лабіринту. Проходження лабіринтів-квестів, малювання лабіринтів. Ми привчаємо до відчуття - Вихід є. Логічний. Безпечний. У життя.
Завдання підлітків - перейти на «своє внутрішнє харчування». А для цього потрібно відокремитися від «харчування маминого». У всіх сенсах. Від харчування емоційного, від залежності, від найбільш значимої фігури. (Часто це проявляється буквально - у відмові їсти ту їжу, яка прийнята в сім'ї, готується мамою, знецінення мами і її ролі). Якщо дитина заявила, що вона буде вегетаріанцем - попросіть її вас навчити готувати нові страви. (І компенсуйте те, що вважаєте важливим - вітамінами). «Будьте зі мною - відпустіть мене» - постійний стан підлітків. Їм так важливо відчувати від нас «я з тобою! Я зможу в себе вмістити те, що ти зараз переживаєш. Ти можеш «об мою силу» рости. І поруч зі мною ти можеш розслабитися і на мене покластися ». Це дуже складно. Бути батьками підлітка - випробування. Ми пам'ятаємо, що на рівні фізіології - відбуваються величезні зміни, які залишають відчуття перевантажень і стан «це неможливо контролювати». гормональні перебудови, зростання стоп, зміна росту тіла, всіх об*ємів, гормональні американські гірки, зміна режиму сну. Відповідальність за будь-які невдачі дитина переносить на тілесність. І, знаєте, підлітковий вік - саме час для онлайн курсів стилю, макіяжу, освоєння сценічної ходи та ін. І, звичайно, спорту. Процеси, що відбуваються в мозку: Префронтальна кора (що відповідає за раціональну поведінку, контроль, критичність, аналіз, оцінку ризиків) і лімбічна система, що відповідає за переживання, формування емоцій - під час підліткового віку абсолютно не дружать. Через гіперактивність лімбічної системи І неможливість гальмування (через незрілість префротнальної кори і недостатні зв'язки) дитина моментально спалахує при будь-(уявній) небезпеці, уразливості. Саме лімбічна система жадає ризику. А префронтальній корі не вистачає сили її зупинити.Нам важливо дати можливість підлітку «скинути збудження». (Раптом вони захочуть займатися спортом, може допомогти батут, «лазерні бої», будь-які псевдо-агресивні ігри)
У позитивній психотерапії є красива модель балансу чи «ромб балансу». Уявіть собі ромб, в вершинах якого стоять найважливіші теми життя: Тіло (Здоров'я, харчування, спорт, гігієна, сон ...) - контакти (спілкування, близькість, сім'я, друзі ...) - реалізація (діяльність, навчання, робота. ..) - сенс (фантазії, творчість, майбутнє, мрії, цілі, цінності). В ідеальній системі всі сторони ромба повинні бути рівнозначні, але в реальній - якийсь кут може бути «відтягнутим», перевантаженим, деформуючи всю структуру. І нам важливо не зменшити кут, який «видається», а продумати, як збільшити інші. І це стосується і дітей, і дорослих.
Тепер про те, що прямо зараз можна робити в школі. Одна з колег, яка приїжджала на заняття Студії - Маріанна Ільченко - розповіла про свій досвід. Мені здалося це прекрасним кейсом:
Шкільний психолог або класний керівник збирає клас. І перед класом ставиться завдання. Розробити інструменти «кризового реагування» в складних ситуаціях в класі. Клас розбивається на групи. Можливо, кожна група вирішує свою задачу, можливо, пропонується кілька тем, в яких група шукає відповідь:
- як зрозуміти що однокласнику/ці погано
- Що я роблю, коли мені погано
- Як розрізнити «небезпечну інформацію», які правила безпеки в інтернеті працюють
- До кого можна звернутися за допомогою
- Якщо я дізнався, що однокласник / друг збирається зробити ризиковану дію - як я чиню, як важливо вчинити
- Що мені допомагає (заспокоїтися ......)
- Що ми робимо в класі, щоб підтримувати один одного
Дорослому важливо бути фасилітатором цього важливого процесу. І проводити його важливо тому, кому діти довіряють.
Пошук відповідей, робота в групі - вже стає «виходом з лабіринту».
У всіх дорослих я питаю, коли ваша дитина вам і з вами посміхалася? Чи дозволяєте ви дитині вас чомусь навчити? Яке улюблена страва вашої дитини? А як ваша дитина знає, що ви її любите, що вона для вас важлива?
Нехай наша любов буде для дітей очевидною. А нам вистачить сил і мудрості дати їм опору в їх дорослішанні.. І нехай нам буде за них спокійно.
7 СПОСОБІВ ВИХОВАТИ ДИТИНУ, ЯКА НЕ БОЇТЬСЯ ПОМИЛОК, КРИТИКИ І НЕ БУДЕ ВАМ БРЕХАТИ
Це називається адекватною самооцінкою
Бажано, щоб самооцінка була адекватною, сумірною, стійкою і не коливалася від легкого вітерця. Тобто необережного або навмисно критичного слова інших людей.
Самооцінка - це здатність людини оцінювати себе, свої якості, і, спираючись на цю оцінку, розвиватися і жити. Правильна самооцінка дозволяє помилятися і не страждати від безглуздого почуття провини. Замість цього - отримувати досвід. Адже без помилок живуть тільки боги. Виходить, ще одна особливість адекватної самооцінки - її реалістичність. Добре б, щоб ми не загравалися в богів, які не помиляються і нічого не бояться. І щоб дітям цю гру не підсовували.
Але не всі сім'ї розуміють самооцінку. І починають старанно хвалити дитину, говорити, що все у неї виходить краще за всіх, куди іншим! Людина, яка росте з упевненістю, що вона - сама-сама, неминуче зіткнеться з розчаруванням. І нічого схожого на адекватну самооцінку у неї точно не буде.
Батьки, які вирішили (або так само пішло) всіляко звеличувати здатності дитини в усьому, за що б не бралася, не бачать за всім цим самої дитини. Проблеми, тривоги, почуття, переживання просто ігноруються. Ось звідки беруться тридцятирічні хлопчики і дівчатка, ображені на долю за те, що вона не прийшла і не дала їм все, що повинно належати їм по праву свого таланту чи зверхності. І похвала не допомогла їм виробити адекватну самооцінку.
А що ж допомагає і що потрібно дійсно робити?
1. ВЗЯТИ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА СВОЇХ ДІТЕЙ. ТАК, РІШЕННЯ ПРИЙМАЄТЕ ВИ, А НЕ ВОНИ
Поки ми батьки, як не крути, що не радься з дітьми, ми і тільки ми робимо вирішальний вибір. Йти в цю школу або в ту? Розбиратися з учителем або спустити на гальма? Рішення приймаємо ми. Немає нічого гіршого, коли батьки намагаються в цих рішеннях спиратися на дитину:
«Ми не змогли з нею впоратися, тому вона не ходить в садок».
«Ми розлучилися, тому що так було краще для дітей».
«Ми не розлучилися, тому що дочка чоловіка дуже любить».
«Я не можу її укласти спати, вона не хоче».
«Ми не можемо відібрати в неї планшет, це закінчується слізьми».
Ось як звучить небажання батьків визнати свою відповідальність і нести її. Ні, дорогі мої:
Ваша дитина не ходить в садок, тому що ви так вирішили.
Ви розлучаєтеся, тому що ви так вирішуєте.
Ви не розлучайтеся тому, що ви, а не діти приймають таке рішення.
Ви не можете вкласти дитину спати, тому що чогось не бачите, не розумієте, не можете знайти підхід, а не тому, що дитина не хоче.
Ви не відбираєте у дочки планшет, бо не знаєте, як втішити її і не хочете виглядати в її очах поганою.
І головне, чому доводиться вчитися батькам, які піклуються про самооцінку дитини, - приймати відповідальність за свої рішення, навіть якщо вони «непопулярні», навіть якщо через кілька років діти вам їх пригадають, навіть якщо ви розумієте, що помилилися.
Ось вона - база для дитячої самооцінки. Світ безпечний. Тому що батьки знають, що робити.
2. ВЧИТИСЯ ЦІКАВИТИСЯ СВОЇМИ ДІТЬМИ, А НЕ ТІЛЬКИ ЇХ УСПІХАМИ
Багато років тому педагог Симон Соловейчик написав книжку «Педагогіка для всіх». Прекрасну книжку. Можна кожен день читати на ніч. Дуже надихає, опускає на землю і приводить до тями - потрійний ефект. Цікаво, що її читачі діляться рівно на дві категорії: ті, хто книгу захлинаючись читають, і ті, хто через десять сторінок кажуть: «Одна вода, нічого конкретного». Я б пояснила це так: першій категорії читачів цікаво з дітьми. Навіть якщо вони іноді занадто за них переживають. Другій - діти не цікаві. Навіть власні. Так буває. Є люди, які цікавляться цифрами, залізом, музикою, буквами. Але не людьми. І ось нехай діти підростуть, зацікавляться цифрами, музикою, ще чимось - тоді поговоримо.
Дітям, щоб рости впевненими в собі, потрібно відчувати, що ними цікавляться.
Не просто переживають за них ( «Що у тебе болить? Ти здоровий? У тебе які оцінки сьогодні? Хто ця Маша з першого під'їзду?»). А цікавилися ними ( «Що ти читаєш? Що думаєш про нову серію такого-то серіалу? Коли тобі сумно?»).
Нашим дітям для гарної самооцінки потрібно те ж, що і нам самим. Якщо ті, з ким ми живемо поруч, з ким працюємо, не цікавляться нами, нашими думками, просто не базікають з нами про всяке, нехай і потроху, ми сумуємо і наша самооцінка падає.
3. ПЕРЕСТАТИ РОБИТИ ЗАУВАЖЕННЯ. ЯК БИ НЕ БУЛО СКЛАДНО
Про шкоду критики для самооцінки будь-якої людини, а дитини особливо, скажу так - про це вже навіть бабусі біля під'їзду в курсі і діти в середній групі дитячого садка. Всі про це знають, але втриматися дуже важко. Ми просякнуті критикою, ми в ній виросли. Радянська культура - культура коригуюча, виправляюча. Держава точно знала, як треба. Так і пішло з тих пір: «Горб, посміхаєшся, чому без змінного взуття, нічого самі не можете, погано працюєш, погано відпочиваєш, погано їси, зовсім не їси, занадто товстий ...». Тільки встигай ухилятися.
Нашим дітям дістається через просте правило: отримав сам - передай іншому. Ми, дорослі, і самі живемо під цим градом критики з усіх боків. А якщо ми вже батьки - град посилюється. Постійна критика і зауваження на адресу дитини швидко вбивають в ній будь-який інтерес і вселяють страх помилки.
4. ВЧИТИ ДИТИНУ ПОМИЛЯТИСЯ І ЦІНУВАТИ ПОМИЛКИ (А НЕ ЛАЯТИ ЗА НИХ)
Дитина все робить вперше, у неї немає досвіду. Вона отримує його, постійно помиляючись. Якщо ми хочемо, щоб вона була упевненою в собі і не трясся від страху перед помилками, потрібно підтримувати її тоді, коли у неї не виходить. Говорити: «Ти молодець, що намагаєшся. Ти смілива і сильна! Давай ще раз спробуємо ». Ви встаєте з нею поруч, і в різному віці це означає різне: для дворічної дитини - іноді досить просто взяти її руки в свої. Для п'ятирічної: запитати, чи хоче вона, щоб ви допомогли. Для семирічної - допомогти зрозуміти, що саме не виходить. Для 12-річної - бути поруч, щоб підтримати, коли покличе.
5. ХВАЛИТИ ЗА ТЕ, ЩО ДИТИНА ЗРОБИЛА, А НЕ ЗА ТЕ, ЩО ВОНА «НАЙКРАЩА» АБО «КРАЩЕ КОГОСЬ»
Коли помилки не підбадьорюються або заперечуються ( «Ти не можеш цього не зрозуміти, ти просто не хочеш розуміти»), а досягнення звеличуються як най-най з най-най, є ризик виростити короля без королівства. Тобто людину, яка буде несвідомо намагатися з усіх сил утримувати почуття своєї переваги над іншими. Це як раз ті дивні історії, коли людина хоче більшого і ніби все у неї є для того, щоб цього більшого досягти. Але вона топчеться на місці, нічого не робить і лише критикує успіхи далеко не таких розумних і талановитих, але активних і сміливих людей.
Так ось. Якщо хочете дитині добра, хваліть її не за те, що «у інших дітей ніколи так не вийде», а хваліть за те, в чому вона перевершила саму себе, за те, що вона навчилася робити краще.
6. ВІРИТИ ДІТЯМ, НАВІТЬ КОЛИ ВОНИ БРЕШУТЬ
Запитайте дорослих, у яких були хороші відносини з батьками і яким багато чого в житті вдалося зробити, за що вони вдячні своїм батькам. І ви почуєте: за те, що вони мені вірили і довіряли. Навіть тоді, коли цього робити, здавалося б, не слід було. Педагог Олександр Нілл, засновник школи «Саммерхілл», вважав, що діти в основному брешуть від страху. І якщо діти перестають боятися - вони перестануть обманювати.
Батьки часто переживають, що діти багато брешуть, деякі маніакально вимагають від дітей говорити правду і тільки правду. Ось що пише Олександр Нілл:
«За майже 40 років моєї роботи я жодного разу свідомо не збрехав учням, так ніколи і не відчував подібного бажання. Втім, це не цілком вірно, тому що одного разу я збрехав міцно. Дівчинка, нещаслива історія якої була мені відома, вкрала фунт. Троє хлопчиків - шкільний комітет по крадіжках - бачили, як вона купувала морозиво і сигарети, і влаштували їй перехресний допит. "Цей фунт мені дав Нілл", - стверджувала вона. Хлопчики привели її до мене: "Ти давав Ліз фунт?" Нашвидкуруч оцінивши ситуацію, я невимушено відповів: "Ну так, давав". Я знав, що, якби я її видав, вона вже ніколи б не повірила в мене. Я повинен був підтвердити, що я до кінця на її боці. Я впевнений, що, якби її сім'я була чесною і вільної, така ситуація ніколи б не виникла. Я збрехав навмисне - з лікувальною метою, - але ні в яких інших обставин я не смію брехати".
7. ЗАЛИШАТИСЯ НА СТОРОНІ СВОЇХ ДІТЕЙ ДО КІНЦЯ
Бути до кінця на стороні своїх дітей - ще одна важлива батьківська властивість, яка допомагає дитині вирости впевненою у своїх силах людиною. Бути до кінця на стороні своїх дітей - значить бачити їх, розуміти їх, знати, що в дітях, як і в кожному з нас, живуть різні почуття, що вони, як і інші люди, можуть злитися, можуть бути несправедливі. Знати все це, але все одно залишатися на їхньому боці. Як би це не було важко.
Формування онлайн-часу дитини таким чином, щоб це не зашкодило ні фізичному, ні психологічному здоров’ю дитини – важливе правило для батьків та педагогічних працівників. МОН та
Stop_sexтинг
рекомендують основні правила.Для батьків:
Рух. Домовтесь з дитиною, що після певного часу, наприклад, півгодини, як вона сидить за комп’ютером чи користується гаджетом, слід порухатись. Наприклад, потанцювати під улюблену пісню чи зробити коротку розминку. Спільний час. Домовтесь про дні та години, які ви будете проводити разом без застосування гаджетів у цей час. Здоровий сон. Введіть вдома правило, щоб гаджети знаходились віддалено від дитини під час сну. Підтримка. Зауважте, що ви завжди будьте на стороні дитини, щоб не трапилось в житті чи в мережі онлайн. Обговорюйте ті чи інші дії, з якими зіштовхнулася дитина в онлайн-просторі.Важливо не забороняти дитині, а говорити про онлайн-простір. Показувати власний приклад, як зі сторони батьків, так і зі сторони педагогів щодо використання гаджетів та Інтернету. Наприклад, разом грати в онлайн-ігри та дотримуватися створених правил тощо.
Кількість інфікованих на коронавірус зростає з кожним днем і, на цей час, майже у кожного в колі спілкування є знайомі, які перехворіли на COVID-19 або проходять через гостру фазу захворювання. Тому ми зібрали для вас основні тези по COVID-19 і вважаємо, що в умовах наростаючої загрози дана інформація не буде зайвою. Будь ласка, ознайомтеся і поділіться з рідними й близькими.
Отже, пам'ятка по COVID-19.
Інкубаційний період SARS-CoV-2 становить 1-14 днів і може протікати:1. Безсимптомно
2. У легкій формі
3. У важкій формі, з ризиком смерті.
Симптоми розвиваються в середньому на 5-6 день з моменту зараження і можуть тривати до 20 днів.
COVID-19 проходить в трьох основних клінічних формах:1. Гостра респіраторна вірусна інфекція легкого перебігу з наявністю симптомів інфекції верхніх дихальних шляхів (у більшості випадків).
2. Пневмонія без загрози для життя.
3. Важка пневмонія з гострим респіраторним дистрес-синдромом.
Часто спостерігаються симптоми:• лихоманка;
• сухий кашель;
• швидка стомлюваність.
У деяких інфікованих можуть також спостерігатися:• різні больові відчуття;
• ломота в тілі;
• біль в горлі;
• діарея;
• депресивні стани;
• кон'юнктивіт, біль в очах;
• головний біль;
• втрата нюху і смакових відчуттів;
• висип на шкірі або депігментація нігтів на руках і ногах.
Симптоми тяжкої форми захворювання:• ускладнене дихання або задишка;
• відчуття здавленості або біль в грудній клітині;
• порушення мови або рухових функцій.
Найчастіше хворих турбує сухий кашель, болі в горлі, виражений астено-вегетативний синдром. Рентгенографія не завжди показує зміни, а на КТ в легенів діагностується пневмонія. Найчастіше пневмонія двостороння, полісегментарна. Особлива група ризику - пацієнти з цукровим діабетом, гіпертонічною хворобою, надмірною вагою. Знизити ризик зараження COVID-19 або подальшого поширення інфекції дозволяють деякі нескладні профілактичні заходи:1. Регулярно і ретельно обробляйте руки спиртовмісним антисептиком для рук або мийте їх водою з милом.
2. Тримайтеся від оточуючих на відстані не менше одного метра.
3. Якщо вам необхідно вийти з дому, надягайте маску. Одягайте маску так, щоб вона закривала ніс !!!, рот !!! і підборіддя !!!, не залишаючи проміжків між шкірою і маскою.
4. Уникайте місць великого скупчення людей.
5. По можливості, не чіпайте руками очі, ніс і рот.
6. Суворо дотримуйтеся правил респіраторної гігієни. Для цього при кашлі або чханні необхідно прикривати рот або ніс згином ліктя або серветкою.
7. Самоізолюйтеся до одужання, навіть якщо у вас легкі симптоми захворювання, наприклад, кашель, головний біль, невелике підвищення температури або легкий нежить.
У разі інфікування рекомендоване рясне пиття та лужна дієта. Рекомендовані продукти з високим pH, наприклад:
• Банани;
• Лайм;
• Лимон;
• Авокадо;
• Кавун;
• Мигдаль;
• Часник;
• Манго;
• Мандарин;
• Ананас;
• Кресс-салат;
• Апельсини;
• Брокколі;
• Спаржа, тощо.
На даний момент специфічної вакцини або лікарських засобів проти COVID-19 не існує. Будьте здорові і бережіть себе і своїх близьких!
При хворобі дитини, лікувати треба батьків!
В даній статті представлено трохи корисної інформації для батьків, які думають, що:
- Всі діти хворіють (організм росте, метаболізм);
- Медицина їм допоможе;
- Дитина сама народилася такою кволою і т.д.;
Що повинні знати кожні батьки про свою сім’ю?
Від зачаття і до 12 років батьки несуть повну відповідальність за дитину у всьому, що з нею відбувається. Не тому, що “так хтось сказав чи написав“, а тому, що дитина енергетично та інформаційно повністю підпорядкована батькам. Мама відповідає за те, як дитина себе відчуває (енергетика тіла). Батько відповідає за те, що з дитиною відбувається (події), а також за те, як почуває себе мама. Чоловіки, ви зрозуміли – що до чого? В кінцевому підсумку ви відповідаєте за всіх. А ви що думали? – у казку потрапили, де все само по собі? Так- так, зараз…
1. Вплив Матері на дитину:
Від моменту зачаття і до 12 років – підкреслюю це! – починається і триває будівництво тіла дитини. Мати є єдиним джерелом “будівельного матеріалу” до моменту народження та джерелом енергетики після нього. Те, що в період вагітності не треба пити, курити, колотися і обідати в Макдональдсах – це й так зрозуміло. Отрута є отрута. АЛЕ.
Є і те, про що батьки не знають. Формування тіла напряму пов’язане з психікою жінки – настільки безпосередньо, що ніякі отрути не здатні завдати стільки шкоди дитині, скільки одна рознервовани жінка.
Всі психічні відхилення в період вагітності, всі стреси – все це відкладається у дитині в якості порушень в будові тіла. У період вагітності мати повинна бути непорушно спокійна і позитивна, жити в очікуванні радості від швидкої появи на світ своєї дитини. Що жінка відчуває – те вона в дитину й закладе. Це – аксіома, з якої сперечатися марно.
Моя знайома народила (сама, без кесаревого …) абсолютно здорового первістка в 36 років просто тому, що відрізнялася непробивним спокоєм на тему “все буде добре” і дуже чекала на дитину. Навіть гормональні відхилення на початковому етапі були сприйняті філософськи “нічого страшного, впораємося”, а всі лікарі, хто переймався на тему “пізніх пологів”, були послані лісом. Підсумок? Ніяких проблем ні при пологах, ні після, на заздрість 20-літнім.
Після народження, дитина до 12 років пов’язана з матір’ю енергетичної пуповиною і мати повністю контролює її внутрішній стан. Навіть, якщо вагітність протікала спокійно, – після народження (особливо, якщо це перша дитина), мати впадає в стан “прищик на попі – швидку негайно”.
Гіпертривожність – це норма для будь-якої матері з дитиною, банальні інстинкти. Однак слід враховувати, що всю тривожність, яку мати відчуває за дитину – вона, як насосом, закачує в неї.
Якщо мати постійно переймається станом дитини – вона буде мати всі свої побоювання в явному виглядіі: дитина буде хворіти постійно. Зрозуміло, чи ні?
Якість енергетики, яку дитина отримує від матері, регулюється її станом. Поліклініки повні стурбованих жінок, у яких діти хворіють безперервно. Школи повні дітей з медкартками, товщиною в три підручника. Причина – одна і та ж: стан матері. Хочеться запитати жінок: дорогі мої, ви коли суп варите – трясетеся за кожну каструлю? “А раптом не вийде, а якщо пересолила, а чи не замало перцю, а чи не забагато цибулі, а …?”. Якщо ви будете так готувати – вашу їжу буде неможливо їсти. Хочете знати чому? Тому, що ви або готуєте щось смачне, або боєтеся зіпсувати продукти. Вам різниця в підході зрозуміла? У першому випадку ви з чого завгодно зробите шедевр, а в другому – неминуче зіпсуєте продукти.
І з дитиною – точно так само! Або ви охоплюєте її позитивом, любов’ю, турботою, схваленням, ласкою – або трясетеся над нею, охоплюючи страхами, сумнівами, тривогами, турботами, зневірою, втомою … А якщо ваша дитина ще й живиться скандалами в сім’ї – завжди буде отримувати всередину злобу, гнів, роздратування … І все це буде моментально відображатися на її органах.
Знаєте, що відбувається з дитиною, яку живлять негативом? А дуже просто … Вона наповнюється негативною енергією, якою починають харчуватися паразити … І ось вам будь ласка, весь набір від соплів до глистів. Паразити не живуть в позитивній енергетиці, їм жерти нічого! Всі теорії на тему “заразився”, “застудився” – нісенітниця повна і вигадка. Дитина може в крижану воду в березні звалитися – і навіть не чхнути після цього, якщо мама не починає на цю тему переживати. А може на порожньому місці застудитися.
Інфовіруси так і вкидаються – “сезонний грип пішов”, – сказав приймач… Мама відразу занепокоїлась “грип ходить”… Що далі? Вся країна ходить з грипом. Не хворіють тільки ті, у кого мама твердо знає “моя дитина на грип не хворіє”. І усе… Не клієнт для аптек. А здорові діти фармацевтам не потрібні. Про суспільство і не говорю…
Механізм зрозумілий? Як тільки мама починає хвилюватися і думати про те, чи не захворіє дитина – вона гарантовано захворіє. Як тільки у мами проблеми в психіці – вона знову ж гарантовано захворіє.
Будь-які сімейні конфлікти, стреси – причина неминучої хвороби дитини. Мами, запам’ятайте одну просту річ: хвороба – це симптом ! Це не причина. Все, що з дитиною відбувається – це наслідок порушення її енергетики. Де вона її отримала – від вас, в школі, від друзів? Питання…
Температура – це наслідок того (механізм), що організм бореться з причинами самостійно. Соплі – це купа дохлих бактерій-паразитів, які харчувалися негативною енергетикою і організм їх подолав. Збиваючи температуру – ви продовжуєте життя паразитам і змушуєте дитину хворіти довше і важче. Імунітет тіла набагато розумніший за 99,9999999% батьків і лікарів разом узятих. Не чіпайте температуру, вона працює краще будь-якого антигриппіна і йому подібних. Годуючи дитину хімією – ви порушуєте її внутрішні процеси реагування на причини.
Погана та темна енергетика “повисла” на тілі, організм запустив всередину її пожирачів (сам!). А потім підняв температуру і сам же їх прикінчив. Так працює імунітет.
Чому загартовування працює, як ви думаєте? Справа не тільки в самій воді і її властивості – організм по суті система, яка тренується сама. Напис на предметах побуту бачили коли-небудь “придатний до використання при температурах від +50 до -20”? Так ось з тілом та ж історія, і воно пристосовується до умов. У ньому все закладено, але здатності потрібно активувати, ось для цього загартовування і використовується. Дитина, яка виросла в тепличних умовах, має організм з дуже вузьким діапазоном функціонування, внаслідок чого вихід за рамки звичних умов середовища загрожує непередбачуваними результатами.
Один впав під лід і нічого з ним не стало, інший отримав переохолодження … А тому, що у першого організм був натренований на ширші діапазони і моментально відреагував, а у другого “поза зоною досяжності”.
Чому охолодження впливає на здоров’я? Та тому що холод знижує енергетику тіла в “темні” спектри. Результат – тіло негайно запускає паразитів для її споживання – соплі. Вам зрозуміла ситуація з енергетичної зв’язком мами і дитини? Не вірите – тоді перевіряйте. Записуйте свій стан, домашні скандали, нервування – а поруч в стовпчику стан дитини та її історію хвороб. Там, де не співпало – або переохолодився незагартований організм, або стрес десь на стороні. І усе.
2. Вплив Батька на дитину і Матір
Батько – ключова фігура, що впливає на здоров’я в сім’ї. Причина дуже і дуже проста: саме батько керує тим, в якому стані перебуває мати, а від матері залежить стан всіх членів сім’ї.
Якщо жінка постійно на нервах, психує – це цілком недоробка батька. Як і хвороби дитини внаслідок цього.
Завдання батька не кричати на матір, а заспокоювати її … Робити все можливе, щоб їй було добре – легко, спокійно, радісно … Як? А по-різному.
Розчешіть їй волосся, зробіть масаж, поговоріть, вислухайте, поясніть, пообіцяйте, що все буде добре, зводите куди-небудь, розважте, розсмішіть … Вона на вас спирається, весь її світ спирається на вас, шановні чоловіки. Якщо чоловік сказав – отже так воно і буде, адже чоловік керує всіма подіями в будинку, подібно до того, як дружина керує станом всіх і вся.
Якщо чоловік в родині не керує станом дружини, не знімає з неї тривожність, стреси, накопичений негатив, страхи … Хворіти будуть усі! Тому, що стан дружини віділлється всім і кожному своєю мірою. Гірше того: в цьому випадку подіями починає керувати дружина, використовуючи на це енергію чоловіка. Ось тоді для всіх настають погані часи. Тому, що якщо жінка, яка перебуває в стресах і тривожності, отримує ще й владу над усім, що трапляється в домі … захворіють всі. Вона цією силою взагалі управляти не в змозі правильно.
Як чоловік керує діями дитини? Дуже просто: словом. Промовляючи слова на адресу дитини з вказівками на тему діянь, чоловік вкладає в слово образ, який ніби “печаткою” лягає на дитину. Це пряме програмування її дій. Якщо батько сказав “ти зробиш, ти будеш, ти зумієш” – дитина зробить. Батько ніколи не буде говорити “ти не зможеш, у тебе не вийде”.
А ось мати цих тонкощів не розуміє. І якщо вона знаходиться в стані тривожності близькою до паніки … Уява у жінки – ого-го, а “переглянути” наповненості дитини трохи далі ніж свою – вона не в змозі, від чого у неї паніка ще сильніша, а слова, які програмують дитину, приймають такі форми:
- впадеш!
- захворієш!
- зламаєш собі що-небудь!
- зіпсуєш!
- з тобою що-небудь станеться!
- з тобою завжди все не в порядку!
Чи треба говорити, що дитина майже гарантовано отримає все це? А мама потім гордо вигукує “ну я так і знала, я ж казала”, не розуміючи, що вона сама є причиною цього. Саме тому програмування дій – чоловіча робота, а чоловік повинен бути досить сильним для цього, інакше він втратить контроль і його отримає дружина, наслідки – вже описані. До речі, аналогічним чином жінки програмують собі алкоголіків і дармоїдів з нормальних, загалом чоловіків – коли починають відтягувати вплив на події на себе (стають “головою сім’ї”). Жінка в серцях крикнула щось (особливості психіки – емоційність) – от й отримуй …
Тому жінка не повинна сварити чи критикувати дітей … Вся негативна інформація, яку жінка видає, негайно викликає в ній настільки ж негативну енергетику (жінка випромінює те, про що говорить). Якщо мама каже “ти такий-сякий”– вона своїми руками програмує дитину на погану поведінку, і якщо дитина такою не була – вона стане. Нібито “просто слова” … та, якби!
Бачите, як все просто, дорогі чоловіки і дружини? Кожен з вас із задоволенням готовий звалити всі свої гріхи на іншого: “це у мене чоловік (дружина, дитина) такий (а), а я тут ні до чого, я янголятко та ні за що не відповідаю” …. Хіба? Ваша відповідальність – розписана вище. Відповідальність – це готовність зіткнутися з наслідками того, що ви робите з, вам довіреною, силою. Якщо ви про це нічого не знаєте і (тим більше) відмовляєтеся знати і розуміти – це ваші проблеми … І тих, хто вас оточує.
Чоловіки, гляньте свій розклад … Як ви відповідаєте за своє слово, чи даруєте ви дружині любов, ніжність, турботу, заспокоєння? В якому стані ваша дружина, ваші діти, ви самі? Якщо все погано – ви недопрацьовуєте.
Дружини (а також самотні мами, яких нині безліч)! Чим ви програмуєте дитину? Часто вона у вас хворіє? Чим ви її оточуєте – радістю, любов’ю, прийняттям, теплом і затишком, материнською турботою, – або?….
А чим наповнюєте свого чоловіка? Який ваш стан – ви в стресі, в тривожності – або спокійні за його надійною спиною? Якщо спина не надійна – так вдихніть в нього це! Це може будь-яка жінка, дуже простою практикою: почніть показувати чоловікові, що ви його потребуєте, коли вам погано – тільки не сваркою, а проявляючи чисто жіночу слабкість. Тому, що тільки біля слабкої жінки буде сильний чоловік, в цьому чоловіча суть. Якщо ви сильна жінка – ну, тоді спробуйте вчинити як розумна: вдайте слабку і побачите, як почне рости сила чоловіка. А якщо ви сильна, але дурна … Співчуваю вам.
Мама може привести в норму тата, тато – привести в норму маму… А в здоровій сім’ї – і хворих дітей не буває!
Ps: І не забувайте, будь ласка, один дуже примітивний, але дієвий секрет здоров’я: “У сонці, повітрі і воді – всі сили”. Це не рекламна приказка: повітря і вода дають дитині природній стан і прибирають наслідки негативних впливів від матері, а сонце очищає “скривлену” спрямування, накладене кимось із батьків. Природне балансування. Якщо дитина при цьому ще й веде активний спосіб життя (фізично) – це забезпечує їй нормальну циркуляцію лімфи і виведення шлаків, що має позитивний вплив на здоров’я. “Захворів – сиди вдома” – це скорочення рухової активності, що тільки погіршує ситуацію і збільшує час одужання.
Здоров’я вам і вашій родині!
На жаль, з кожним днем хворих на COVID-19 стає все більше і більше. Тому не можна втрачати пильності за своїм станом здоров’я та вже зараз дбати про свій імунітет.
Отже, найпоширенішими є такі перші прояви COVID-19:
Раптова температураВона може бути стрімко високою – 38.5 або 37.2-37.3 між 17 і 18 годинами вечора. Вона може тривати сутки, а потім зникнути. При цьому Вас може більше нічого не турбувати, а на наступний день додатися новий симптом. А може триматися і кілька днів.
СлабістьУ когось саме з неї починається COVID, у когось слабість з’являться на 5-6 день захворювання. Якщо Ви ще вчора чули себе бодрячком, а вранці відчувається слабість – це привід поспостерігати за собою кілька днів.
Втрата нюху і смакуУ когось нюх і смак зникають на 4 день захворювання, а у когось це перші симптоми. Ці два симптоми, на відміну від інших, є точними ознаками COVID-19. Повертається нюх у кожного по-різному: у когось через кілька днів, а у декого – через кілька тижнів.
Горло або закладеність носаНе нежить, а саме закладеність носа, коли дихати через ніс практично неможливо. І горло: або першить, або болить як на ангіну.
Головний більГолова може бути така як після перепою – затуманеною, або сильно боліти, що без пігулки обійтися неможливо.
Якщо Ви спостерігаєте один із цих симптомів, ось коротка покрокова інструкція що потрібно робити:1. Не панікувати! Всі, хто вчасно діагностували хворобу, і розпочали невідкладне лікування – вилікувалися!
2. Самоізоляція і починати пити 3-4 літри рідини (вода, соки, компоти, липовий, шипшиновий чай) в день. Плюс вітамін С і D.
3. Виклик сімейного лікаря. Він зобов’язаний прийти і оглянути Вас. Також зобов’язаний направити на ПЛР тест.
4. На 4-5 день після появи першого симптому обов’язково потрібно зробити комп’ютерну томографію легень (КТ). Коронавірусна пневмонія відрізняється від традиційної тим, що може протікати абсолютно не відчутно – без температури. Тому КТ обов’язкове!
5. Якщо на момент результатів КТ Ви ще не отримали результату ПЛР, але в описі написано «уражені ділянки матового скла», у Вас однозначно коронавірус і потрібно невідкладно розпочати терапію антибіотиками. Якими, має сказати Ваш сімейний лікар.
6. Не завадить дома і пульсоксиметр, щоб міряти насиченість крові киснем. Більшість людей переносять таку пневмонію на ногах або лікуються в домашніх умовах. АЛЕ потрібно розуміти наскільки сильно уражені легені. Це зможе сказати Ваш лікуючий лікар на основі результатів КТ.
7. Невідкладна госпіталізація - виклик швидкої за номером 103 - потрібна у разі, якщо:
Сатурація, яка вимірюється пульсоксиметром, нижче 92. Вам стало важко дихати або відчуваєте задишку при переході з одної в іншу кімнату. Температура стрімко піднімається.8. Це основні критерії, які свідчать, що Вам потрібна киснева маска і невідкладна госпіталізація для інтенсивної терапії препаратами. Якщо ці три показники у Вас в нормі, підстав для паніки не повинно бути. На 4-5 день після прийому антибіотиків маєте відчути покращення.
9. Найкритичніші 7-8 день хвороби. Далі все йде на спад. Але потрібно продовжувати багато пити і приймати вітамін С та D.
10. На 11-14 день після інтенсивного лікування терапевт має дати направлення на повторний ПЛР-тест. Якщо він «негативний», Ви можете завершувати свою самоізоляцію.
Все залежить від Вашого імунітету. Якщо він сильний – Ви спите 8 годин на добу, гуляєте на свіжому повітрі, добре харчуєтеся та уникаєте стресів – COVID здолаєте у легкій формі. Підтримайте свій імунітет гарним настроєм та вітамінами.
Всім здоров’я 
administration/1647-pravila-povednki-ditey-v-socialnih-merezhah-pid-chas-karantinu-pamyatka-batkam.html?fbclid=IwAR13sj57I4ow_IuOLrOVHlWwKxRQDWjxJp-rNwEYVffZ0xwjLtmTunwcA-4
Залишайтеся вдома!
Уваrа! Кожна мама повинна це
знати! Роздрукуйте і розмістіть цю інформацію на видному місці.
7 коротких мультиків про сім’ю, що надихають (відео)
Ми часто сваримось, часто не спілкуємось, часто навіть не згадуємо про своїх батьків або прабатьків. Бо сім’я для нас — це щось буденне та саме собою зрозуміле. Насправді родинні зв’язки ледь не найцінніше, що ми маємо. Якщо хочете довести це своїм дітям або партнерам, або батькам, не сперечайтеся, навіть не кажіть нічого — просто подивіться ці мультфільми.
http://lviv1256.com/lists/10-simeynykh-fil-miv-iaki-mozhna-podyvytysia-pid-chas-karantynu/?fbclid=IwAR1lF0MQmbREX_O8l7P3lYs75NyLlfyhbsvs7FdAQ_P9LzRriMWnjrvxoeE
Притчі для батьків і дітей.
МІШОК ПРОБЛЕМ.
ПРИТЧА ПРО ГІПЕРОПІКУ.
Одного разу до Бога
прийшла жінка. Її спина була зігнута під вагою великого мішка, голова нахилена
вперед, а погляд спідлоба був тривожним і пильним.
– Ти втомилася, мила
жінко? – Стурбовано спитав Господь. – Зніми свою ношу з плечей, присядь,
відпочинь.
– Дякую, але я не можу
тут розсиджуватися, я ненадовго, – відмовилася жінка. – Тільки попрошу – і
відразу назад! А то раптом за цей час вже що-небудь трапилося? Ніколи собі
цього не прощу!
–
Чого ж ти не готова собі пробачити?
– Якщо з моєю дитиною щось станеться. Я якраз і прийшла попросити тебе:
Господи, спаси і сохрани його!
– Я тільки цим і займаюся, – серйозно сказав Господь. – Хіба я дав тобі привід засумніватися в моїй турботі?
– Я тільки цим і займаюся, – серйозно сказав Господь. – Хіба я дав тобі привід засумніватися в моїй турботі?
– Ні, але … У цьому
житті стільки всяких небезпек, поганого впливу, крутих поворотів! А у нього вік
такий – все хочеться спробувати, всюди влізти, у всьому якось самоствердитися.
Я дуже боюся, що його занесе на повороті, він вдариться, і йому буде боляче.
– Що ж, наступного разу
він буде обережнішим, тому що на своїй шкурі дізнається, що таке біль, –
відповів Господь. – Це дуже хороший досвід! Чому ж ти не хочеш дати йому
навчитися?
– Тому що хочу позбавити
його від цього болю! – Пристрасно вигукнула мати. – Ти бачиш – я завжди ношу з
собою мішок соломи, щоб підстелити її там, де він може впасти.
– А впасти він може
всюди … – задумливо відповів Господь. – Навіть з власного ліжка можна впасти,
хіба ні?
– Ну так … Але ж є таке
прислів’я – «знав би, де впасти, так соломки б підстелив». Ось я і намагаюся
захистити його.
– І тепер хочеш, щоб я
обклав його соломкою з усіх боків? Добре. Дивись!
І Господь миттю створив
цілу купу соломи і кинув її в світ. Солома потрапила точно в ціль: вона
кільцем лягла навколо сина тієї жінки, відгородивши його від усіх небезпек, від
усіх негараздів, від усіх спокус, а заодно і від життя. Жінка бачила, як її син
намагається рухатися то туди, то сюди, розсунути солому, пробратися крізь неї,
але все марно: солома пересувалася разом з ним, готова, якщо що, пом’якшити
удар. Син метався, пробував розірвати солом’яне кільце, впадав то у відчай, то
в лють. А зрештою, він дістав звідкись сірники і підпалив солому.
Спалахнуло полум’я, і всю картину миттєво затягнуло димом.
– Синку! – Закричала
жінка. – Синку, я йду на допомогу!
– Хочеш підкинути в
багаття ще соломки? – Запитав Господь. – Май на увазі: чим більше соломки
підстеляють батьки, тим сильніше бажання прорватися крізь неї за будь-яку ціну.
Якщо ж це не вдасться, людина може і зовсім почати марнувати життя. Адже вона
не буде знати, що таке біль, і що таке свобода вибору – теж …
– Але я не можу цього
допустити! – Проридала жінка. – Мій мішок соломки врятує його!
– Ти думаєш, що це мішок
соломи, але ти помиляєшся, – відповів Господь. – Насправді це – Мішок Проблем.
Всі жахи, які тобі ввижаються, всі побоювання, які в тебе живуть, всі страхи,
якими ти наповнена, знаходяться в цьому мішку. Все, про що ти думаєш і
тривожишся, набирає силу і розростається, тому що ти даєш цьому енергію. Тому
твоя ноша настільки обтяжлива, а твоя спина втомилася … Залиш цей мішок, дай
сину свободу, а я подбаю про нього і захищу його!
ЧОМУ ЛЮДИ КРИЧАТЬ, КОЛИ СВАРЯТЬСЯ? ПРИТЧА.
Професор психології Кембриджського
університету якось запитав у своїх учнів: - Чому, коли люди сваряться,
вони кричать?
– Тому що втрачають спокій, – сказав один.
– Але навіщо ж кричати, якщо інша людина перебуває з тобою поруч? – Запитав
професор. – Не можна з нею говорити тихо? Навіщо кричати, якщо ти розсерджений?
– Тому що втрачають спокій, – сказав один.
– Але навіщо ж кричати, якщо інша людина перебуває з тобою поруч? – Запитав
професор. – Не можна з нею говорити тихо? Навіщо кричати, якщо ти розсерджений?
– Тому що втрачають спокій, – сказав один.
– Але навіщо ж кричати, якщо інша людина перебуває з тобою поруч? – Запитав
професор. – Не можна з нею говорити тихо? Навіщо кричати, якщо ти розсерджений?
– Тому що втрачають спокій, – сказав один.
– Але навіщо ж кричати, якщо інша людина перебуває з тобою поруч? – Запитав
професор. – Не можна з нею говорити тихо? Навіщо кричати, якщо ти розсерджений?
– Тому що втрачають спокій, – сказав один.
– Але навіщо ж кричати, якщо інша людина перебуває з тобою поруч? – Запитав
професор. – Не можна з нею говорити тихо? Навіщо кричати, якщо ти розсерджений?
– Тому що втрачають спокій, – сказав один.
– Але навіщо ж кричати, якщо інша людина перебуває з тобою поруч? – Запитав
професор. – Не можна з нею говорити тихо? Навіщо кричати, якщо ти розсерджений?Учні пропонували
свої відповіді, але жодна з них не влаштувала професора. Зрештою він пояснив,
чому це відбувається:– Коли люди
незадоволені один одним і сваряться, їхні серця віддаляються. Для того щоб
покрити цю відстань і почути один одного, їм доводиться кричати. Чим сильніше
вони сердяться, тим голосніше кричать.А що відбувається,
коли люди закохуються? Вони не кричать, навпаки, говорять тихо. Тому що їхні
серця знаходяться дуже близько, і відстань між ними зовсім маленька. А коли
закохуються ще сильніше, що відбувається? – Продовжував професор. – Вони не
говорять, а тільки перешіптуються і стають ще ближчими у своїй любові.
В кінці навіть перешіптування стає їм не потрібним. Вони тільки дивляться один
на одного і все розуміють без слів. Таке буває, коли поруч двоє люблячих людей.
Так от, коли сперечаєтесь, не
дозволяйте вашим серцям віддалятися один від одного, не вимовляйте слів, які ще
більше збільшують відстань між вами. Тому що може прийти день, коли відстань
стане така велика, що ви не знайдете зворотного шляху.
ПРИТЧА
“МІШОК КАРТОПЛІ” ПРО ТЕ, ЯК НІКОЛИ НЕ ЗЛИТИСЬ.
Учень запитав
вчителя:
– Ти такий мудрий. Ти завжди в гарному настрої, ніколи не злишся. Допоможи і мені бути таким.
– Ти такий мудрий. Ти завжди в гарному настрої, ніколи не злишся. Допоможи і мені бути таким.
Учитель погодився і попросив учня принести картоплю і прозорий пакет.
– Якщо ти на кого-небудь розсердишся і затаїш образу, – сказав учитель, – то візьми цю картоплину. З одного її боку напиши своє ім’я, з іншого ім’я людини, з якою стався конфлікт, і поклади цю картоплю в пакет.
– І це все? – Здивовано запитав учень.
– Ні, – відповів учитель. Ти повинен завжди цей мішок носити з собою. І кожного разу, коли на кого-небудь образишся, додавати в нього картоплю.
Учень погодився.
– Якщо ти на кого-небудь розсердишся і затаїш образу, – сказав учитель, – то візьми цю картоплину. З одного її боку напиши своє ім’я, з іншого ім’я людини, з якою стався конфлікт, і поклади цю картоплю в пакет.
– І це все? – Здивовано запитав учень.
– Ні, – відповів учитель. Ти повинен завжди цей мішок носити з собою. І кожного разу, коли на кого-небудь образишся, додавати в нього картоплю.
Учень погодився.
Пройшов певний час. Пакет учня поповнився ще кількома
картоплинами і став уже досить важким. Його дуже незручно було носити з собою.
До того ж та картопля, яку він поклав на самому початку стала псуватися. Вона
покрилась слизьким гидким нальотом, деяка проросла, деяка зацвіла і стала
видавати різкий неприємний запах. Учень прийшов до вчителя і сказав:
- Це вже
неможливо носити з собою. По-перше пакет занадто важкий, а по-друге картопля
зіпсувався. Запропонуй що-небудь інше.
Але вчитель відповів:
– Те ж саме, відбувається і в тебе в душі. Коли ти, на кого-небудь злишся, ображаєшся, то у тебе в душі з’являється важкий камінь. Просто ти це відразу не помічаєш. Потім каміння стає більшим. Вчинки перетворюються на звички, звички – в характер, який народжує смердючі пороки. І про цей вантаж дуже легко забути, адже він занадто важкий, щоб носити його постійно з собою. Я дав тобі можливість поспостерігати весь цей процес з боку. Кожен раз, коли ти вирішиш образитися або, навпаки, образити когось, подумай, чи потрібен тобі цей камінь.
– Те ж саме, відбувається і в тебе в душі. Коли ти, на кого-небудь злишся, ображаєшся, то у тебе в душі з’являється важкий камінь. Просто ти це відразу не помічаєш. Потім каміння стає більшим. Вчинки перетворюються на звички, звички – в характер, який народжує смердючі пороки. І про цей вантаж дуже легко забути, адже він занадто важкий, щоб носити його постійно з собою. Я дав тобі можливість поспостерігати весь цей процес з боку. Кожен раз, коли ти вирішиш образитися або, навпаки, образити когось, подумай, чи потрібен тобі цей камінь.
ФІЛОСОФСЬКА КАЗКА ПРО ОБРАЗУ
Образа
– це така маленька і дуже симпатична тваринка. З вигляду вона зовсім
нешкідлива. І якщо з нею правильно поводитися, то шкоди вона вам не принесе.
Образа,
якщо не намагатися її поселити в своєму будинку, прекрасно живе на волі і
ніколи нікого не чіпає. Але всі спроби заволодіти образою, зробити її своєю,
закінчуються завжди плачевно …
Звірятко
це дуже маленьке і спритне, воно може випадково потрапити в тіло будь-якої
людини. Людина це відразу відчує, тому що одразу стає прикро.
А
звірятко кричить людині:
– Я ненавмисно попалося! Випусти мене! Мені тут темно і страшно! Я хочу до мами!
– Я ненавмисно попалося! Випусти мене! Мені тут темно і страшно! Я хочу до мами!
Але
люди давно розучилися розуміти мови тваринок земних, особливо таких маленьких
звіряток…
Є такі
люди, які відразу відпускають образу. Але є й такі, які ні за що не хочуть її
відпускати. Вони відразу називають Образу своєю і носяться з нею, як з
найдорожчою іграшкою. Постійно думають про неї і навіть вночі прокидаються від
великих думок про неї.
А
образі все одно не подобається жити з людиною. Вона крутиться, шукає вихід, але
сама вона ніколи не знайде шляху. Таке ось звірятко.
Та й
людина теж стиснеться і ні за що не випускає вже свою Образу. Шкода віддавати.
А звірятко то голодне і їсти йому дуже хочеться. Ось і починає воно потихеньку
їсти людину зсередини. І людина відчуває це: то там заболить, то тут. Так
болить, що сльози котяться з очей. Але оскільки вона не розуміє від чого це, то
і не пов’язує це нездужання з образою. А далі людина звикає до неї від
безвиході та Образа теж потихеньку звикає до свого господаря: їсть, росте,
жиріє Образа і зовсім перестає рухатися.
Знаходить
всередині людини що-небудь смачненьке, присмоктується і смокче і гризе. Так і
кажуть про таких людей: «Образа гризе».
І,
врешті-решт, Образа так приростає до людини, що стає її частиною. Людина з
кожним днем слабшає, а Образа всередині все товстішає і товстішає.
І
невтямки людині, що тільки й треба – взяти і відпустити образу!
Нехай
собі живе, в своє задоволення і буде знову маленькою, спритною і худенькою!
І людині без неї легше
живеться, бо від Образи вона часто плаче і хворіє.
Образа – це таке маленьке звірятко. Відпусти його, нехай собі біжить до мами
Особливості
навчально-виховного процесуОбраза – це таке маленьке звірятко. Відпусти його, нехай собі біжить до мами
Поради батькам
У батьків стосунки зі школою нерідко
бувають складні... За одинадцять років багато з вас так і не можуть переступити
через страх відвідування батьківських зборів, «індивідуальних консультацій», на
які періодично запрошують учителі. Але ви всі добре розумієте: роз'єднаність зі
школою викликає непривабливі наслідки для обох сторін, не кажучи про дитину,
яка залишається «яблуком розбрату» двох соціальних інститутів — сім'ї та школи.
Школа не завжди може задовольнити всі
запити батьків. Зрозуміло також, що наявні у школі умови вимагають кращого, а
рівень оплати праці, що існує у системі освіти, не дозволяє батькам наполягати
на багатьох своїх вимогах. І все ж таки... Якщо глянути на ситуацію по-іншому,
то що ж зрештою залежить від вас, батьків? Як ви будуєте свої взаємостосунки зі
школою? Не є таємницею те, що школа — це величезний «полігон» для конфліктів,
які часто провокуються саме вами, шановні батьки. Змінити устрій шкільної
системи вам не під силу, але можливо, змінити щось у собі?
Не вимагайте від школи більше, ніж вона
може дати. Школа — це частина життя дитини. У першокласників — більша, у
випускників — менша... Потурбуйтеся про те, щоб ваша дитина жила поза школою
цікавим життям, тоді шкільні поразки і невдачі не будуть настільки руйнівними
для її особистості.
Учителі, як і всі інші люди, різні. Не
узагальнюйте і не переносьте своє невдоволення на весь колектив школи. Напевне,
серед педагогів знайдуться ті, з ким ви можете знайти спільну мову і
взаєморозуміння.
При
виникненні неприємної ситуації, пов'язаної з вашою дитиною, пам'ятайте, будь
ласка, що ви — єдина людина, здатна надати їй моральну підтримку при загальному
«розборі». Ваше завдання — з'ясувати обставини, а от усі «заходи» краще
застосовувати вдома після ретельного спільного обговорення із сином чи донькою.
Приходячи до школи, обов'язково ведіть
діалог на основі конкретних фактів, а не на основі особистих вражень учителів.
Враження бувають інколи досить суб'єктивні, й не варто спиратися лише на них.
Намагайтеся зібрати різноманітну інформацію про життя дитини і проаналізуйте
її.
Спробуйте також зрозуміти не тільки
особливості поведінки вашої дитини в класі (школі), але й загальну
атмосферу навчального закладу. Будь-які вчинки дітей, пов'язані із соціальним
контекстом, в якому вони розвиваються. Не кваптеся робити поспішних висновків,
не зрозумівши справжньої
причини, саме такої поведінки.
Не приймайте все що кажуть вчителі на віру.
Не слід обговорювати з дитиною тільки негативні якості (вчинки) вчителів.
Спробуйте у кожному явищі знайти ту краплю корисного, яка неодмінно присутня в
ньому. Вчіть цьому дитину.
Намагайтеся регулярно приходити на
батьківську збори. По можливості, просіть класного керівника повідомити порядок
денний та тривалість зборів.
На зборах піднімайте питання загального
характеру, важливі для всіх. Усі проблеми, пов'язані саме з вашою дитиною, доцільно
розглянути в індивідуальній розмові з учителем. Для такої розмови виберіть
спеціальний час, оскільки після загальних зборів повноцінна розмова може не
відбутися, певні нюанси залишаться нез'ясованими.
Подумайте, чим саме ви можете допомогти
школі чи конкретному учителю. Не завжди ця допомога повинна проявлятися у
матеріальній підтримці. Може статися, що ви володієте якоюсь корисною для школи
інформацією чи можете надати консультації, пов'язані з професійною діяльністю,
а можливо, ви взмозі допомогти школі у тиражуванні навчальних матеріалів,
забезпеченні комп'ютерних програм. Активна участь у житті школи сприятиме позитивному
впливові не тільки на вашу дитину, але й на весь освітній простір, в якому вона
знаходиться.
Для
того, щоб навчити дитину необхідним соціальним навичкам, батьки повинні не
тільки розповідати, але й демонструвати їх на практиці.
Подумайте, будь ласка, якими бачить
дитина ваші ділові та особистісні стосунки з вчителем? Чи згодні, щоб син або
донька будували взаємостосунки з людьми, користуючись саме вашим прикладом?
Якщо так — можна тільки привітати. Якщо ні — маєте час, щоб щось змінити.
Гігієна школяра. Наукова організація його праці
Дитина ходить у школу для того, щоб
отримувати знання. Серед факторів, що помітно впливають на успіхи в школі, слід
назвати: інтерес родини до шкільного навчання, можливості, що їх надають дитині
для збагачення знань та досвіду поза домом і школою, заохочення працьовитості,
інтересу до читання.
Важливо, щоб батьки постійно
підтримувати зв'язок зі школою, аби знати, як вона проявляє себе. В критичні
періоди це допомагає школяреві уникнути прогулів, адже кількість пропущених із
«немедичних» причин уроків збільшується разом із віком дитини. Найчастіше
пропуски пояснюються недбалістю родини.
Робочі умови
Дитині по можливості слід забезпечити
кімнату чи місце, де вона могла б тримати свої книжки та спокійно вчити уроки.
Аби школяр працював
зосереджено,
треба: не відривати від занять задля якоїсь хатньої справи,
прибрати
шум (радіо, телевізор, магнітофон). Слід привчати готувати уроки
протягом певного часу, щоб у неї залишалася можливість зайнятися ще чи-
мось
іншим. Дітей, котрі подовгу висиджують за підручниками, не можна назвати
найкращими учнями! Вони просто не звикли працювати інтенсивно й систематично;
батьки повинні їх перевіряти й скеровувати.
Успішність у школі не завжди відповідає
ступеню обдарованості. Розумна, але нещаслива дитина працює на уроках над силу.
Інша, менш здібна, але дуже старанна та дисциплінована, має гарні оцінки. Деякі
діти мислять повільніше й «гальмуються», якщо вчитель дуже наполегливий, а
деякі не завжди вміють висловити думку, навіть якщо вона й правильна. Бувають
діти непосидючі, мрійливі, а бувають — ледачі. Лінощі найчастіше притаманні школярам,
котрі сприймають «надто легко», а потім вважають, що готувати уроки не треба;
однак лінощі можуть бути й рисою характеру, наслідком впливу декого зі шкільних
товаришів або свідчити про те, що в сім'ї до навчання не заохочують.
Батькам слід насамперед з'ясувати причину,
а вже потім докоряти, що «здатна на більше».
Шкільні проблеми — це наслідок або
фізичних розладів, або емоційних. З багатьох емоційних ускладнень, що
обумовлюють погану успішність у школі, зупинимося на наступних:
а)
суперечлива, непослідовна, мінлива
поведінка батьків, відсутність
одностайності та цілеспрямованості;
б)
серйозні незгоди в сім'ї, коли один із батьків несподівано покидає її;
в)
неоднакове ставлення батьків до дитини: один — владний, категоричний, другий —
мовчазний, незначний, «неіснуючий»;
г)ревність
до брата чи сестри;
ґ)
часта переміна шкіл;
д)
байдуже ставлення родини до книжок та відсутність прагнення підвищувати свій
культурний рівень.
Закони розумно
організованого сімейного виховання школярів
1.Пам'ятайте,
що навчання — один із найважчих видів праці, й що розумові сили та можливості дітей
неоднакові.
2.Не
треба вимагати від учня неможливого. Важливо визначити, до чого він має хист,
та як розвинуті його розумові здібності.
3.Навчання
не сприяє розвиткові учня, якщо вимагає від нього механічного заучування і не
вимагає напруження розумових сил, пізнавальної активності, мислення та дії.
4.Будьте
милосердні. Найпростіший метод виховання, що не вимагає ні часу, ні розуму, —
покарати дитину і цим образити її, озлобити або «зламати». Забудьте про крик,
насильство й наказовий тон. Вони
викликають опір дітей, психічні травми, пригнічують бажання й
інтерес до навчання, змушують шукати порятунку в брехні.
5.Розвивайте
інтерес, інтелектуальні бажання, ініціативу й самостійність дитини у навчанні
та всіх її справах.
6.Запам'ятайте,
що за науково обґрунтованими нормами над виконанням усіх домашніх завдань учні
повинні працювати — до 2,5 годин. Навчіть дітей пра-
вильно
використовувати час і не дозволяйте засиджуватися над виконанням домашніх
завдань довше, ніж годиться. Бо це позначиться на їхньому здоров'ї та
розумовому розвитку. У вихідні та святкові дні від виконання домашніх завдань
звільнюються.
7.Не
примушуйте спочатку писати в чернетках і по кілька разів переписувати виконане
— це призведе до перевтоми й
викличе небажання вчитися.
8.Не
хвилюйтеся, якщо ваша дитина принесе не таку оцінку, за виконану роботу, як вам хотілося б.
По-перше, оцінка відіграє виховну роль, а по-друге, це не остання робота і не
остання оцінка.
9.Дайте
змогу пережити радість успіху, визнати індивідуальну стежку в розумовій праці.
10.Здоров'я
дитини — крихка кришталева куля й тримають її три атланти: спадковість, спосіб
життя й виховання. Організуйте правильний режим дня, раціональне харчування,
навчання й відпочинок дітей.
11.
Помічайте й заохочуйте навіть малопомітні успіхи словами схвалення, поцілунками,
різними видами морального й матеріального заохочення.
12.Дитина,
яка зазнає менше образ, виростає людиною, яка більше усвідомлює власну гідність.
13.«Батько
й мати — найкращі вихователі й повинні впливати на поведінку своїх дітей, — як
стверджував А.С. Макаренко, — навіть тоді, коли їх немає вдома
Доля дітей у батьківських руках.
Тренінг для батьків
В умовах сучасного світу турбота про
емоційний розвиток дітей набуває особливо важливого значення, і якщо почати
займатися розв'язанням цієї проблеми зараз, то цілком можливо, що, коли ці діти
виростуть і народять своїх дітей, то вони намагатимуться докласти всіх зусиль
для того, щоб виховати їх добрими, чуйними, приємними у спілкуванні, здатними
розв'язувати емоційні проблеми, що зробить їх щасливішими й успішнішими.
Сім'я — один із найважливіших суспільних
інститутів, роль та значення якого у формуванні особистості важко переоцінити.
У сім'ї тісно сплетені подружні, батьківські та дитячі взаємини. І саме тому
основною причиною деформації в емоційному та особистісному розвитку дитини стає
порушення системи дитячо-батьківських стосунків.
З метою покращення взаємин між батьками
та дітьми, в сім'ях пропоную класним керівникам провести цей тренінг, або
включити деякі вправи до звичайних батьківських зборів.
Завдання:
•
Корекція негативних емоційних виявів у дітей і розвиток адекватних форм прояву
цих емоцій.
•
Розвиток взаємної емпатії у дітей та дорослих.
Розвиток у дітей позитивного самосприйняття.
•
Формування навичок спілкування дітей з дорослими і дорослих — з дітьми.
•
Навчання навичкам зняття тілесного напруження і прийомам релаксації, а також контролю
своєї поведінки.
ПЕРЕБІГ ЗАНЯТТЯ
1.
Знайомство.
Вправа
«Не хочу хвалитися, але я...»
Кожен
учасник по черзі називає своє ім'я і говорить фразу, що починається зі слів:
«Не хочу хвалитися, але я...» (Називає свої позитивні якості.) Необхідно
задіяти всіх учасників тренінгу.
2. інформаційне
повідомлення «Що таке тренінг»
Слово
«тренінг» походить від англійського іо ігаіп — «учити», «тренувати».
Тренінг — це запланований процес, призначений для надання знань, удосконалювання
наявних навичок і одержання нових на основі власного досвіду з метою зміни
поведінки.
3. Ознайомлення
з правилами роботи в групі
Правила
потрібні для створення таких умов, щоб кожен учасник:
•
Міг відкрито висловлювати свої почуття і погляди.
•
Не боявся стати об'єктом глузувань і критики.
•
Був упевнений у тім, що все особисте, що обговорюється на занятті, не вийде за
межі групи.
•
Одержував інформацію сам і не заважав одержувати її іншим.
Учасники
самостійно визначають правила, які записуються на плакаті:
•
Бути позитивним.
•
Говорити по черзі. Бути активним.
•
Слухати і чути кожного.
•
Толерантно ставитись одне до одного. Бути пунктуальним.
•
Забезпечувати конфіденційність.
•
Діяти за принципом «тут і зараз» .
•
Користуватися «правилом руки».
4. Повідомлення
мети і завдань тренінгу
5.
Вправа «Сфера сім'ї»
Мета: формувати адекватні реакції на
різноманітні ситуації у сім'ї, збереження психічного здоров'я дітей; розвивати
уміння слухати співрозмовника, вести з ним розмову; надати рекомендації батькам
з окремих питань сімейного життя та виховання здорової дитини.
Прийоми:
аналіз життєвого досвіду, обговорення інформації.
Обладнання:
магнітофон, записи релаксаційної музики, висловлювання Ґете.
Місце проведення: зала для проведення
тренінгів.
Хід вправи
Вихователь. «Якщо б усі батьки були гарно
виховані, народжувались би тільки гарно виховані діти» (Ґете).
Сім'я
— це декілька людей різного віку, різної етапі, з різними характерами. Отут і
починається маса проблем, пов'язаних з розумінням одне одного. Бать-
ки
думають про те, як слід виховувати свою дитину, а дитина думає про те, як би
зробити так, щоб тебе розуміли батьки. Багато неприємностей, роздратування і
навіть горя виникає в сім'ї, якщо немає взаєморозуміння між батьками і дітьми.
Робота в групах (10 хв.)
Батьки
поділяються на мікрогрупи по 5-6 осіб.
Батькам
пропонується сформувати основні правила сімейного виховання, записати чіткі та
конкретні положення, якими повинні керуватися батьки, бабусі та дідусі, а також
інші родичі, що беруть участь у вихованні дитини в сім'ї.
Кожен
із батьків, який бере участь у тренінгу, має право вносити свої пропозиції, аргументуючи
їхню необхідність, наводячи приклади зі «своєї практики» тощо. Але будь-яке
рішення приймається спільним голосуванням. Той, чиїх пропозицій буде прийнято
найбільше, оголошується «головним фахівцем із сімейного виховання».
Після етапу роботи в мікрогрупах,
вислуховується представник кожної із них і складається спільний список правил,
до якого входять положення, що зустрілися у пропозиціях кожної мікрогрупи.
Питання для обговорення «Що дала нам робота
над цією вправою?»
Рекомендації
для батьків:
•
Сприймайте дитину.
•
Активно слухайте про її переживання і потреби.
•
Будьте поряд (читайте, грайтеся, займайтеся з нею).
Не
заважайте дитині під час заняття, з яким дитина може впоратися сама.
6.
Розминка
Ведучий
дає настанови:
•
Встаньте (ноги розставлені), стисніть одну руку в кулак.
•
Швидко підніміть руку над головою й опустіть кілька разів.
Щоразу,
опускаючи руку, вигукуйте фразу на зразок: «Я бадьорий!», «Я відчуваю приплив
енергії!», «Я добре почуваюся, я здоровий!», «Я відчуваю ентузіазм та
бадьорість!», «Я досяг успіху!».
•
Відчуйте приплив енергії та ентузіазму і скоро ви відчуєте бадьорість і будете
готові взятися за будь-яку справу.
7.
Вправа «Сімейне благополуччям
Мета:
спонукати бажання більше розуміти інших та свій внутрішній світ; правильно
реагувати на неприємні ситуації, виважено та адекватно ставитися до
неадекватної поведінки інших.
Прийоми:
аналіз життєвого досвіду, обговорення інформації.
Обладнання:
музичний центр, диск із записом Ан-тоніо Вівальді, кольоровий папір, ручки,
висловлювання Л. М. Толстого.
Місце
проведення: класна кімната.
Хід
вправи
Класний керівник. Життя — це поле щастя
й муки, Тому до труднощів звикай, Та головне — безсило руки Ніколи ти не
опускай!
Л.
М. Толстой стверджував, що всі щасливі сім'ї схожі одна на одну.
Учасникам пропонується сформулювати ознаки щасливої
сім'ї.
Рекомендації вчителю. Спочатку необхідно
дати час на обміркування питання (до 5 хвилин), а потім ще 5 хвилин для роботи
в малих групах (по 3-4 осіб). Після цього заслуховуються представники груп і
фіксуються їхні пропозиції щодо формули сімейного благополуччя на дошці.
Наприклад, А (домашній комфорт) + Б (наявність дітей) тощо.
Доцільно скласти узагальнену формулу,
яка гарантує сімейне благополуччя, дозволяє радісно жити великим і дружним
колективом, виховувати дітей, зберігати їх психічне здоров'я.
Класний керівник допомагає батькам
замислитися над зовнішніми життєвими обставинами, поміркувати над причинами
сімейних проблем, які негативно позначаються на психологічному стані здоров'я
людей.
Можливі ускладнення в роботі пов'язанні
з тим, що багатьом учасникам важко усвідомити причини сімейного неблагополуччя,
сварок і скандалів, які, на жаль, трапляються в сім'ї.
Рекомендації для батьків:
•
Допомагайте
дитині, коли вона просить.
•
Підтримуйте успіхи.
•
Діліться своїми почуттями (тобто довіряйте).
8.
Вправа «Сімейне вогнище»
Мета: розвивати вміння та навички батьків
звільнятись від неприємних ситуацій, регулювати свій емоційний стан; звернути
увагу батьків на збереження психічного здоров'я дітей.
Прийоми: аналіз життєвого досвіду, обговорення
інформації.
Обладнання: магнітофон, записи релаксаційної
музики, папір, олівці.
Хід вправи
Класний керівник. «Терпіння — це дерево,
корені якого — гіркі, а плоди — дуже солодкі» (перське прислів'я).
Сім'я — це мала соціальна група, що ґрунтується
на шлюбі чи кровній спорідненості та здійснює спільну життєдіяльність на основі
соціального побуту, матеріальної і морально-психологічної взаємодопомоги. Але
зараз є багато людей, які вважають, що сім'я зовсім необов'язкова, можна прожити
своє життя й без неї. Спробуємо обговорити цю точку зору.
Робота в парах. Учасники
діляться на пари. Перша людина в парі відграє роль прихильника сімейного способу
життя, її завдання — переконати оточуючих у тому, що без сім'ї людина не може бути
щасливою і здоровою (вона не зможе нормально працювати, такі люди частіше
хворіють і скоюють злочини тощо). При цьому потрібні не тільки загальні слова,
але й серйозні докази та аргументи, у тому числі на прикладі своєї сім'ї.
Друга людина в парі — прихильник
самотнього способу життя, її завдання — відповідаючи на всі докази та аргументи
прихильника сімейних зв'язків, — відстояти свою точку зору. Також необхідні
певні та переконливі доводи.
Час на один діалог — 3 хвилини. Потім
вони міняються своїми роля-
ми.
Знову дається 3 хвилини.
Питання для обговорення:
•Які
проблеми виникли під час виконання вправи і чому?
•
Який настрій у групі після виконання вправи?
Рекомендації класному керівнику. Підсумки підбивають
самі партнери за результатами бесід.
Рекомендації для батьків:
•
Конструктивно
розв'язуйте конфлікти.
•
Частіше використовуйте у спілкування такі фрази: «Мені добре з тобою», «Я рада
тебе бачити», «Як добре що ти прийшов», «Я за тобою скучила», «Мені
подобається, як ти...», «Давай разом зробимо...», «Тобі обов'язково вдасться»,
«Як добре, що ти в нас є».
•
Обнімайте дитину не менш ніж 8 разів на день.
9. Рекомендації
педагога щодо створення сприятливих психоемоційних умов у сім’ї.
«Як спілкуватися з дитиною»
1.
Спілкуватися на рівних. Рівень очей.
2.
Попросити дитину вас чому-небудь навчити.
3.
Запитувати в дітей поради.
4.
Цікавитися планами дитини та враховувати їх.
5.
Запитувати в дитини про можливість скористатися її речами й не входити до неї в
кімнату без попередження.
6.
Просити допомоги в чому-небудь. Після цього не критикувати.
7.
Давати доручення, яке дитина зможе виконати.
8.
Схвалювати взагалі (у цілому).
9.
Підтримувати у важких ситуаціях (наводити приклади із власного життя).
10.
Не «сюсюкати» з дитиною. Розмовляти як з дорослою.
11.
Зустрічати як кращого друга.
12.
Якщо ви не праві, просити вибачення.
13.
Дозволяти дитині висловлювати свої почуття і діліться своїми.
14.
Дозволяти робити дітям власні помилки
(негативний досвід — це теж досвід).
15.
Концентрувати увагу не на помилці, а на тому, як вийти зі складної ситуації.
16.
Тілесний контакт 2-3 рази на день як мінімум.
«Ніколи
не використовуйте у спілкуванні з дитиною»:
1.
Накази, команди, що заперечують життя. (Дитина плаче, розбила коліно, дорослі:
«Припини плакати!» — образа в дитини гарантована.)
2.
Попередження, застереження, погрози. («Якщо ти ще раз упадеш у цю калюжу...»).
3.
Моралі, проповіді. («Учитися — це твій обов'язок» тощо. Такі моралі викликають
нудьгу, а потім й агресію.)
4.
Поради і готові рішення. («Я б на твоєму місці...».)
5.
Докази, нотації та висновки. («У твоєму віці треба знати...»). Нотації приз
водять
до бажання боротьби і помсти.
6.
Критика, догани, обвинувачення («Усе через тебе...») призводять до уникання
невдачі, низької самооцінки.
7.
Оцінювальна похвала.
8.
Обзивання і висміювання (навіть жартівливі).
9.
Здогади та інтерпретація.
10.
Випитування та розслідування.
11.
Співчуття на словах.
12.
Віджартування, відхід від розмови.
«Покарання.
Подумай, навіщо?»
1.
Покарання не повинно шкодити здоров'ю — ні фізичному, ні психічному.
2.
Якщо є сумніви (карати чи не карати) — не карайте.
3.
За один раз — одне покарання. Навіть якщо вчинків скоєно багато, покарання може
бути суворе, але одне за все одразу. Покарання — не за рахунок любові. Ні в
якому разі не забирайте подарунки на знак покарання.
4.
Пам'ятайте про час давності правопорушення. Якщо ви з'ясували, що вчинок скоєно
давно, краще не карайте.
5.
Покараний — прощений. Сторінка перегорнулася, не згадуйте більше про це. Не
заважайте починати життя спочатку.
6.
Покарання — але без приниження. Якщо дитина відчує перевагу вашої сили над її
слабкістю, і вважає, що ви несправедливі, — покарання подіє у зворотному
напрямку.
7.
Дитина не повинна боятися покарання.
10.
Заключна вправа «Чарівна скринька»
Батьки
об'єднуються в п'ять груп, витягують різнокольорові паперові долоні. Класний
керівник пропонує групам на цих долонях закінчити речення: «Я добрий батько,
бо...» (одна відповідь на долоні) і передати її іншій групі по колу.
Групи,
які отримують долоні з висловлюваннями іншої групи, дописують свою пропозицію,
не повторюючи думки попередньої тощо. Отримані відповіді складаються у
скриньки.
Класний
керівник збирає ці паперові долоні та зачитує написане батьками.
11. Побажання
батькам
Пам'ятайте,
що дитина — це дзеркало життя своїх батьків. Як у краплі води відбивається
сонце, так і в дітях відображається духовне багатство мами й тата. Робіть усе,
щоб дитинство й майбутнє ващих дітей було прекрасним. Любові та взаєморозуміння,
успіхів, щастя вам і вашим дітям!
12. Підбиття
підсумків тренінгу
Кожна дитина потребує батьківської
любові. І батьки повинні навчитися виявляти свою любов до неї. Спілкуючись із
дітьми, частіше нагадуйте собі таке:
Ø Перед вами —
діти.
Ø Вони поводять
себе як діти.
Ø Буває, що їхня
поведінка нервує батьків.
Ø Якщо я виконуватиму
свої батьківські обов'язки і любитиму дітей, незважаючи на їхні провини, вони
виправляться, коли подорослішають.
Ø Якщо я люблю їх,
незважаючи ні на що, вони відчуватимуть впевненість у собі і мою підтримку.
Дітям необхідна любов батьків — це одна
з най головніших потреб дитини. Висловлювати свою любов дитині батьки можуть
через:
дотик; слова
заохочення; час; подарунки; допомогу.
Дотик — один із найважливіших проявів
любові людини. Тактильна ласка однаково важлива як для хлопчиків, так і для
дівчаток. Тому, коли ви виражаєте
свою любов за допомогою ніжних
дотиків, поцілунків, цим можна сказати набагато більше, ніж словами: «Я тебе люблю».
Слова заохочення. Коли ми хвалимо
дитину, ми дякуємо їй за те, що вона зробила, чого досягла сама. Проте не треба
хвалити надто часто, тому що слова втратять усю силу і сенс. Пам'ятайте, кожна похвала має бути обґрунтованою
та щирою. У спілкуванні з дитиною намагайтеся говорити спокійно і м'яко, навіть
тоді, коли ви незадоволені. Слід менше вимагати від дитини і частіше просити
її: «Ти не міг би... », «Може зробиш... », «Мені буде приємно, коли ти... ».
Якщо у вас вирвалося грубе зауваження, слід вибачитися перед дитиною. Пам'ятайте,
що постійна критика шкодить їй; бо вона аж ніяк не є доказом батьківської
любові. Кожного дня даруйте дитині приємні слова підтримки, заохочення, схвалення,
ласки, що свідчитимуть про любов до неї.
Час — це ваш дарунок дитині. Ви ніби
говорите їй: «Ти потрібна мені. Мені подобається бути з тобою». Іноді діти
роблять погані вчинки саме з метою, щоб батьки звернули на них свою увагу: бути
покараним краще, ніж бути забутим.
Проводити час разом — значить віддати
дитині свою увагу сповна. Форми спільного проведення часу в кожній сім'ї
різноманітні. І коли ви не зайняті, хоча б кілька годин на тиждень подаруйте їх
в першу чергу своїй дитині.
Подарунок. Він є символом любові лише тоді, коли дитина
відчуває, що батьки дійсно турбуються про неї. Багато батьків використовують
подарунки, щоб відкупитися від дитини. Діти, які одержують такі подарунки, починають
думати, що любов можна замінити різними речами. Тому пам'ятайте, що справа не в
кількості. Не намагайтеся вразити дитину ціною, розмірами і кількістю
подарунків. Якщо ви хочете віддячити дитині за послугу — це плата, якщо
намагаєтеся підкупити її — це хабар. Справжній подарунок дається не в обмін на
щось, а просто так. Сюрпризами можуть бути тільки різдвяні подарунки, до дня
народження. Інші подарунки краще вибирати разом із дітьми, особливо якщо це
одяг. Подарунки не обов'язково купувати, їх можна знаходити, робити самим.
Допомога. Материнство та батьківство — це професії, і
дуже нелегкі. З вами укладено контракт принаймні на 18 років; і робочий день у
вас ненормований. Кожного дня діти звертаються до вас із різноманітними проханнями.
Завдання батьків — почути ці прохання і відповісти на них. Якщо ми допомагаємо
дитині й робимо це з радістю, то душа її наповнюється любов'ю.
Якщо батьки сварять дитину,
така допомога її не радує. Спочатку ми дійсно багато робимо за них. Проте,
потім, коли вони підростають, ми мусимо навчати їх всьому, щоб і вони
допомагали нам.
Тест „ Чи хороші ви
батьки?”
Перша цифра
після кожного запитання відповідає ствердженню «так»,
друга —
запереченню «ні», третя означає — «іноді».
1.
Чи дає вам підстави для хвилювання стан здоров'я та фізичний розвиток вашої
дитини? (О, 4, 2)
2.
Треба
чи ні давати дітям гроші на «кишенькові витрати» залежно від їх потреб? (4,
0, 2)
3.
Чи дозволяєте ви дитині допомагати вам по господарству, хай навіть ця допомога
незначна? (4, 0, 3)
4.
Чи вважаєте ви, що незначна брехня з боку дитини допустима? (О, 4, 2)
5.
Чи має ваша дитина шанси переконати вас у суперечці? (5, 0, 3)
6.
Чи можуть ваші діти мати від вас секрети? (З, 0, 2)
7.
Чи
засуджуєте ви суворість у вихованні дітей? (5, 0, 0)
8.
Чи легко налагоджуєте ви контакти з приятелями
вашої дитини? (4, 0, 2)
9.
Чи
просите ви пробачення у дитини, якщо несправедливо її покарали?
(5,
0, 3)
10. Чи систематично ви цікавитесь навчанням дитини у
школі? (4, 0, 1)
11. Чи дотримуєтесь ви у вихованні дітей традицій вашого
роду і народу?
(4,
0, 1)
12. Чи формуєте ви у своєї дитини почуття національної
самосвідомості, честі й гідності? (5, 0, 0)
Тепер підсумуємо. Знайдіть суму. Якщо вона становитиме
50 — ви ідеальні батьки, такі ідеальні, що можна замислитися, чи на всі питання
відповідали щиро.
35—45
— ви дуже любите дитину, відчуваєте всю важливість своїх обов'язків перед нею.
ЗО—34
— взагалі ви непогані батьки, хоча часом і припускаєтесь помилок, які
«підривають» ваш авторитет перед дитиною.
25—29
— на жаль, у багатьох ситуаціях ви не є досконалі вихователі, й діти, мабуть,
не почуваються з вами досить добре і просто.
20—24
— ви зовсім непослідовні у вчинках, надто часто робите те, чого не варто робити
ніколи. Діти не знають, коли і в чому вони можуть на вас покластися.
19 та менше — маємо надію, що такої суми не набрав
ніхто, бо в цьому разі можна лише поспівчувати вашій дитині.
Тест „ Чи хороший ви батько (мати)
На
запитання цього тесту можна відповісти «так», «ні», «не знаю».
1.На
деякі вчинки підлітка ви часто реагуєте «вибухом», а потім шкодуєте про це.
2.
Інколи ви вдаєтеся до допомоги чи поради інших осіб, коли не знаєте, як
реагувати на поведінку вашої дитини.
3.
Ваші інтуїція і досвід — найкращі порадники у вихованні дитини.
4.
Інколи вам трапляється довірити підлітку таємницю, які ви нікому іншому не
розповіли б.
5.
Вас ображає негативна думка про власну дитину інших людей.
6.
Вам трапляється просити в підлітка пробачення за свою поведінку.
7.
Ви вважаєте, що дитина не повинна мати таємниць від батьків.
8.
Ви помічаєте між своїм характером і характером дитини відмінності, які інколи
радують вас.
9.
Ви надто сильно переживаєте неприємності або невдачі своєї дитини.
10.
Ви можете втриматися від купівлі якоїсь речі для підлітка (навіть коли маєте
гроші), бо знаєте, що їх у нього вистачає.
11.
Ви вважаєте, що до певного віку найкращий вихований аргумент для дитини —
фізичне покарання.
12.
Ваша дитина саме така, про яку ви мріяли,
13.
Ваша дитина завдає вам більше клопоту, аніж радості.
14.
Інколи вам здається, що підліток учить вас нових думок і поведінки.
15.
У вас конфлікти із власною дитиною.
Підрахунок
результатів.
За
кожну відповідь «так» на запитання 2, 4, 6, 8, 10, 12, 14, а також «ні» на
запитання 1, 3, 5, 7, 9, 11, 13, 15 — одержуєте по 10 балів. Підрахуйте
одержане.
100 — 150 балів. У вас великі
здібності до правильного розуміння власної дитини. Ваші погляди й судження —
вірні союзники у вирішенні різних проблем виховання. Якщо це на практиці
супроводжується такою відкритою поведінкою, сповненою терпимості, вас можна
визнати прикладом, гідним наслідування. Для ідеалу вам не вистачає одного невеличкого
кроку. Ним може стати думка вашої власної дитини.
50 — 90 балів. Ви стоїте на
правильному шляху до кращого розуміння власної дитини. Свої тимчасові труднощі
або проблеми з ним ви можете вирішити, починаючи з себе. І не намагайтеся виправдати
себе браком часу або вдачею своєї дитини. Є кілька проблем, на які ви маєте
вплив, тому намагайтеся це використати. І не забувайте, що розуміти — це завжди
означає сприймати. Не тільки дитину, а й власну особистість також.
0 — 49 балів. Можна більше
співчувати вашій Дитині, ніж вам, бо вона не потрапила до батька — доброго
друга і провідника на важкому шляху здобуття життєвого досвіду. Але ще не все
втрачено. Якщо ви справді щось хочете зробити для своєї дитини, спробуйте!
Може, знайдете когось, хто вам у цьому допоможе. Це не буде легко, але згодом
обернеться вдячністю і вдалим життям вашої дитини.
Чого не можна робити, спілкуючись із підлітком:
1. Застосовувати насилля, крики і
глузування.
2. Застосовувати епітети, які б принижували
його гідність.
3. Ображатись і демонстративно не
розмовляти з підлітком цілими днями.
4. Ігнорувати його думки щодо власного
здоров'я, планів на майбутнє, дозвілля, кишенькових грошей.
Шановні батьки! Закінчується наша
розмова про виховання підлітка в сім'ї, про побудову гармонійних взаємин між
вами й дітьми. Саме час згадати мудрий вислів: лише у щасливих батьків виростають
щасливі діти. Людину виховує життя, і від обставин багато що залежить. Але ще
більше залежить від самої людини: певним чином вона сама себе створює. І
завдання дорослих полягає в тому, щоб допомогти підлітку на цьому шляху.
У вихованні не можна нехтувати ніякими дрібницями. Дрібниць у виховній
роботі просто не буває і не може бути. Часом батьки забувають своє дитинство і себе
в отроцтві та юності, й тому не розуміють власних дітей, природу їхніх учинків.
А діти не розуміють батьків. Пам'ятайте: вашим дітям-підліткам потрібна не
стільки опіка, скільки дружня порада, розумне керівництво, ваша духовна підтримка.
Однак духовну підтримку подавати важко: для цього самому слід бути «на висоті».
Потрібно бути цікавим і необхідним для підлітка. Ваша допомога не повинна бути
крикливою, а поради нав'язливими.
З моменту народження ваших дітей ви все
життя їх виховуєте, і вони
виховують
вас. Ви самі себе виховуєте під впливом своїх дітей, щоб залишатися потрібними
їм завжди, навіть тоді, коли вони стануть дорослими, аби знайшли у вас розуміння,
розраду, мудрість, духовну близькість.
Щасти
вам і вашим дітям!
Сім'я. Типи
батьківства
Мета. Знайомство з основними типами
батьківства (авторитарний, ліберальний, авторитетний) та їхніми проявами
у повсякденному житті.
Завдання
Когнітивні.
Знайомство з сучасними прийомами налагодження стосунків з дітьми «П'ять шляхів
до серця дитини». Самопізнання. За
допомогою тесту для батьків визначити стан особистих уявлень про батьківство. Саморозвиток.
Тренінг проявів поваги та любові до членів своєї сім'ї. Гуманізація сімейної
соціальної політики.
ТИПИ БАТЬКІВСТВА
Виконуючи
свої обов'язки, батьки застосовують такий тип батьківства, який дозволяє їм
ефективно виконувати свої завдання. Отже, важливо іден-тивікувати різні типи
або моделі батьківства.
У психолого-педагогічній літературі
існує багато різноманітних класифікацій та типологій батьківства. Найбільш
узагальнений підхід розділяє батьківство на три широкі категорії..
Батьки, які застосовують авторитарний тип:
Ø встановлюють
стандарти для того, щоб формувати, контролювати й оцінювати поведінку та позицію
дитини;
Ø цінують
покірливість і понад усе ставлять власний авторитет;
Ø мають тенденцію
до карально-насильницької дисципліни;
Ø обмежують
ступінь вибору дитини;
Ø здійснюють
контроль над «свавіллям» дитини.
Батьки, які обирають ліберальний тип:
Ø мають незначний
контроль над поведінкою дитини; іноді спостерігається й повна його відсутність;
Ø надають дітям
багато волі, лише з незначними обмеженнями;
Ø стосовно дитини
не застосовують покарання, а лише схвалення. Завжди опираються на логіку й
розсудливість.
Але
іноді при даному типі батьківства трапляється, що незначний контроль переходить
у вседозволеність, коли ролі у поведінці дитини чітко не визначені. Така
ситуація подекуди означає відступ від батьківських обов'язків. А все-
дозволеність
може призвести до того, що діти постійно перебуватимуть у стані тривоги і
будуть нездатними до розвитку власного самоконтролю.
Батьки, які є прихильниками авторитетного стилю:
Ø прагнуть бути
якнайбільш турботливими;
Ø більше покладаються
на заохочення, ніж на покарання;
Ø прагнуть бути
чуйними до потреб дитини, але не потурають їй;
Ø підтримують
контроль над дитиною у такий спосіб, що виявляє уважність до думок, почуттів на
різних етапах розвитку дитини;
Ø виявляють любов
до дитини, контролюють, очікуючи від дитини відповідальної поведінки;
Ø пояснюють
причини дотримання дисципліни і сімейних правил.
Слово вчителя. А тепер я прошу від вас
хвилинку уваги. Ви дуже уважно мене прослухали. А зараз я пропоную вам провести
дебати. Об'єднуємося в три підгрупи. Кожна підгрупа повинна визначити основні
характеристики одного з типів. Тип батьківства ви отримуєте за допомогою жеребкування.
Після визначення характеристик вам необхідно зазначити позитивні аспекти та недоліки
кожного з типів.
1.
Авторитарний.
2.
Ліберальний.
3.
Авторитетний.
(Заслуховуються
виступи батьків, в яких вони відстоюють свою власну думку з приводу кожного
типу батьківства).
Поради батькам
(роздаються
всім присутнім на батьківському педагогічному всеобучу)
Робіть!
Втішайте свою
дитину. Прибираючи чи
готуючи їжу, щось наспівуйте. Коли дитина з
вами розмовляє, слухайте
співчутливо й уважно. Визначте чіткі
та тверді умови для дитини. Не скупіться на
нагороду — похвалу чи поцілунок. Не втрачайте
почуття гумору. Проблеми «батьків
і дітей» немає там, де дружать і мають спільні заняття.
Не
робіть!
§ Не перебивайте
дитину, не говоріть, що ви вже все зрозуміли, не відвертайтесь, поки підліток
не закінчить розповідати.
§ Не примушуйте
дитину робити те, до чого вона не готова. Не вимагайте одразу дуже багато.
§ Не слід постійно
виправляти дитину, повторюючи: «Не так! Перероби!».
§ Не треба
піддавати критиці дитину навіть сам на сам, тим більше не слід цього робити при
інших людях.
§ Не треба встановлювати
для дитини дуже багато правил: вона перестане звертати на них увагу.
§ Не перестарайтесь,
створюючи дитині дуже багато стимулів або вражень.
§ Не виявляйте
надмірного занепокоєння з приводу кожної зміни в дитині: невеликого руху вперед
або, навпаки, деякого регресу.
Слово вчителя. На
закінчення нашого спілкування я подарую вам и вашим дітям декілька поряд
Культура
поведінки, способи її формування. Правила
культурної поведінки для дітей.
Побутова культура
v Вставай уранці
завжди об одній і тій самій годині.
v Обов'язково
виконуй ранкову гімнастику.
v Старанно
вмивайся, обов'язково почисти зуби, акуратно зачешися.
v Мий руки перед
їжею, після користування туалетом, прогулянки, догляду за тваринами.
v За столом завжди
сиди рівно, не клади лікті на стіл.
v Правильно
користуйся вилкою та ножем.
v Їж не
кваплячись, тихо, із затуленим ротом, старанно пережовуй страву.
v Не криши хліба,
відламуй по шматочку.
v Кісточки від
фруктів із компоту за допомогою чайної ложечки обережно складай на блюдечко.
v Закінчивши їсти,
клади ложку, виделку в тарілку, а не на скатертину.
v Не бігай із
бутербродом чи шматком їжі — поїж за столом.
v Користуйся
носовичком, чхаючи і кашляючи, відвернись від співрозмовника, прикриваючись хустиною.
v Сам чисти своє
взуття: акуратно вішай або складай одяг
v Увечері, перш
ніж лягти спати, доведи до ладу свій одяг і взуття.
v Лягай спати
завжди о тій самій годині, спи в добре провітреній кімнаті.
Правила культури
спілкування
v Щодня користуйся
формулами чемності: «Доброго ранку»,
«Здрастуйте», «До побачення»,
«Будь ласка», «Вудьте такі ласкаві», «Вибачте», «Дякую»,
«Дозвольте увійти». Будь привітний і ввічливий з усіма дорослими.
Не перебивай дорослих, не втручайся у їхню розмову. На вулиці, вдома, у
транспорті та громадських місцях говори спокійно, не голосно: поводься
стримано; не вимагай до себе особливої уваги. Не їж у театрі під час вистави,
під час демонстрації кінофільму.
v Уважно слухай
старших, поводься при цьому спокійно, дивися в обличчя співрозмовникові
v Умій вислухати
товариша не перебиваючи.
v 3 повагою стався
до праці й відпочинку старших, не заважай дорослим, не галасуй, не вередуй,
v У транспорті поступайся
місцем дорослим та малюкам.
v Подай стілець
або поступися місцем дорослим.
v Підніми і
ввічливо подай предмет, який упав (олівець, ручку).
v Хлопчикам: у
транспорт, у помешкання пропускай спершу дівчаток.
v Допоможи малюкові
чи дівчинці одягти пальто, застібнутися, пов'язати шарф.
v Ділися з
товаришами іграшками, книжками, грайся дружно.
v Намагайся
поступатися товаришеві в суперечці,
у грі, допомагай
йому домовитися з іншими.
Правила
культури діяльності
ü Не сиди без діла.
ü Ніколи не відкладай на завтра те, що можна
зробити сьогодні.
ü Доводьте розпочату справу до кінця.
ü Виконуй роботу тільки добре.
ü Роби все, що вмієш, не вимагаючи допомоги
в дорослих.
ü Скрізь і завжди дбайливо стався до
речей.
ü Дотримуйся чистоти й порядку за своїм
робочим столом.
ü Люби природу, дбай про тварин.
ü Книжку читай за столом,
не згинаючи сторінок, бери книжку
чистими руками.
ü Якщо чогось не зрозумів, перепитай старших
чи товаришів.
ü Будь наполегливим у досягненні мети.
Загальні правила моральності
Ø Радій успіхові товариша.
Ø Будь правдивим, мужньо визнавай свою
провину, не перекладай її на інших.
Ø Кажи завжди тільки правду.
Ø Дорожи довірою батьків і товаришів.
Ø Не хвалися навіть найгарнішим вчинком —
добра справа промовляє сама за себе.
Ø Дав слово — тримай його, дав обіцянку —
виконуй.
Ø Справжній друг пізнається не лише в радості,
а й у біді — він завжди допоможе, втішить, стримає від лихого вчинку.
Ø Нікого не ображай ні словом, ні вчинком;
дбай про молодших, допомагай їм, борони тих, хто слабший за тебе.
його треба вміти
організувати
1. Що означає уміти вести бесіду,
говорити і слухати?
2. Поради батькам.
3. «Табу» у спілкуванні з підлітком.
Ні для кого не секрет, що конфлікти в
родині — наслідки невміння зрозуміти один одного. Дорослі не вміють
встановлювати довірливі взаємини з дітьми, обходити «підводні камені» у
вирішенні родинних проблем, діти у підлітковому віці «раптово розучуються»
адаптуватися до сімейної атмосфери.
Фізіологи вважають, що спілкування —
одна із форм людської взаємодії, завдяки якій індивіди як фізично, так і
духовно творять один одного. Відсутність можливості спілкуватися сприймається
як тяжке покарання і навіть непоправна втрата. Одне з найтяжчих покарань у
судовій практиці — одиночна камера у в'язниці без права листування.
Уміння вести бесіду, говорити і слухати,
знаходити взаєморозуміння — найважливіша якість, за якою оцінюється людина. У
спілкуванні дитина пізнає світ, мову, стає людиною. Спілкування — рушійна сила.
Шановні батьки, зрозумійте, підліток
лише вчиться приймати рішення, відповідати за наслідки своїх дій. Неправда, що
він не потребує вашої допомоги. Потребує. І не лише в матеріальному визначенні.
Він потребує щирої розмови, невимушеної бесіди замість повчань, моралізаторства,
готових рецептів та інструкцій. Замість них він воліє почути: «Можеш учинити
так чи так», «Як на мене, такий варіант кращий». А якщо виявиться, що ваш
підліток зробив поганий вибір, краще утримайтеся від тріумфуючого: «Ось бачиш,
я ж казав... ». Будьте впевнені, цим ви надовго відіб'єте у нього бажання бути
відвертим. Не треба повчань, краще просто розмовляйте з вашою дитиною.
Однак
уявіть собі, що ви розмовляєте з людиною, яка вас абсолютно не слухає або не
дає і слова сказати. Це дуже образливо, чи не так? Але ж діти живуть із цим
щоденно: слухаючи батьківські повчання, настанови, догани. Якщо ж говорять
вони, то, замість того, щоб слухати, батьки просто чекають слушної нагоди, аби,
втрутившись, сказати їм ще що-небудь.
Уміння слухати може стати найважливішою
складовою створення гармонії у взаєминах дорослих і дітей. Це дає батькам
можливість якнайбільше дізнатися про них, і від них. Пам'ятайте, ніщо так не
виховає у підлітка почуття самоповаги, як усвідомлення, що дорослим важливо й
цікаво те, про що він оповідає.
Важливо вести бесіду з підлітком про
все, не уникаючи заборонених тем. Підліток часто відчуває себе беззахисним,
безпорадним, розгубленим. Звичайно, він намагається приховати такий стан, але ж
у його житті відбувається багато чого, а порадитися немає з ким. Будьте
впевнені, йому у вашій особі дуже хочеться мати підтримку, але він не знає, як
ви поставитеся до його першого кохання, чи можна до вас звернутися із запитанням
про контрацепцію, про те, чи курили ви колись «травку», чи вживали алкоголь на
вечірках. Це важкі теми для підлітка і для вас також. Але їх не варто боятися і
не слід уникати.
Поради
батькам:
o
більше семи фраз поспіль — це вже лекція;
o
спілкуючись із підлітком пам'ятайте: ваша розмова
має бути діалогом;
o наберіться терпіння,
не перебивайте, не тягніть із нього слова, не закінчуйте за
нього речення;
o
спілкування із підлітком нагадує підтримання
спортивної форми: воно потребує постійної практики;
o
спілкуючись із підлітком, поверніться до нього
обличчям, дивіться в очі; якщо це з якихось причин неможливо, ввічливо вибачтесь,
як перед дорослим. Будьте впевнені, він запам'ятає таку манеру і поважатиме
своїх співбесідників;
o ви роздратовані... Охолоньте,
перш ніж розпочнете розмову;
пам'ятайте,
розмови віч-на-віч підвищують ваші шанси почути дуже цікаві одкровення;
o
ставте тільки обдумані запитання. Майте на увазі, що запитання, яке починається зі слів «А чому
ти...», як правило, викликає бажання захищатися, особливо у підлітка;
o
обов'язково розказуйте підлітку про себе, про свої
справи, проблеми. Поцікавтеся його думкою щодо них;
o
увечері згадайте що-небудь, що мало відбутися
сьогодні в житті підлітка — контрольна, неприємна зустріч і запитайте, як вони
пройшли;
o
не заважайте підлітку відчувати те, що він відчуває.
Навіть якщо вам не зрозуміло, чому він такий
засмучений, не намагайтеся
заспокоїти його. Згадайте себе у його віці й реакцію на слова батька:
«Який дріб'язок! Хіба це привід для плачу?». Кожна людина має право на емоції:
і ви, і ваша дитина безперечно також;
o
закрийте газету, вимкніть телевізор, телефон. Відкладіть усі свої справи і думки «на потім» і зосередьтеся на підлітку, коли
він із вами розмовляє;
o намагайтеся під
час серйозних розмов із підлітком не
виправляти його вимову, граматику і лексику. Дійдіть до суті того, про що він
веде мову. Демонструйте йому
ваше розуміння, співпереживання, готовність прийти на допомогу;
o якщо до вас
звертаються: «Мамо (тату), знаєш що?», сядьте зручніше і запитайте: «Що?».
Відомо, як складно і важко спілкуватися
з дітьми, особливо коли вони вступають у період статевого дозрівання. Цей бунт
— явище цілком нормальне. Замість того, щоб ображатися подумайте над тим, що
він хотів сказати, коли назвав вас «безнадійним занудою», або повернувся додому
значно пізніше, ніж від нього вимагалося.
Звісно, із ним дуже нелегко жити під
одним дахом: він годинами слухає «дику» музику, одягається у порвані джинси,
носить у вусі сережку, вечорами йде з дому невідомо куди і невідомо з ким.
Незважаючи на всі ваші вмовляння і погрози, не дотримується бодай примітивного
ладу у власній кімнаті; у відповідь на будь-яке запитання або зауваження
насуплено мовчить, зневажливо усміхається або огризається.
Ви у відчаї: чи можна з ним дійти якоїсь
згоди? Якою мовою розмовляти, аби він почув і зрозумів, що йому хочуть добра?
Можна якщо ви, батьки, та інші дорослі
члени родини, переглянете власну поведінку. Неввічливу, нелюб'язну або
зневажливу поведінку підлітка батьки сприймають як образу, відсутність поваги.
Але хіба ви не принижуєте гідність підлітка, коли безапеляційно критикуєте його
смаки, друзів, манеру вдягатися, зневажливо посміхаєтеся, коли вій намагається
пояснити і відстояти власну думку?
У період дорослішання так легко образити
його почуття гідності, але ж підліток теж має право на повагу. Так, вам
може не подобатися музика, яку він
слухає,
але ж ви не маєте права на глузування. Ви маєте змиритися з тим, що молодіжна
мова діаметрально протилежна вашим уподобанням, і дозволити підліткові
вдягатися так, як він цього прагне.
Якнайчастіше, щоб зрозуміти свою дитину,
запитуйте себе: «Як би я почувався (лася) на його місці?». Отож, як би
ви почувалися, якби безкінечно чули: «Подивися на сусідську Галю. Вона ввічлива,
пристойно вдягається, її хлопець учиться в ліцеї. Не те що ти і твій бовдур з
гітарою!».
Набагато краще вислуховувати підлітка,
не перебиваючи і не звинувачуючи, потім розказати про своє бачення проблеми,
про свої побажання і сумніви. Це дуже важливо — удвох спробуйте розібратися,
уникаючи категоричності й безапеляційності. Пригадайте, як часто останнім
аргументом у спілкуванні з підлітком є: «Не можна — і край!». Як правило, за
таким «не можна» криється тільки просте бажання показати й утвердити свою
владу.
Після того, як думки і побажання обох
сторін вислухані, виникає запитання: «Як вчинити?». Першим свої пропозиції
дайте висловити підлітку. Причому, якщо варіантів багато, їх можна навіть
записати, не відкидаючи жодного.
Далі разом із підлітком слід обговорити
кожний варіант: чим він прийнятний, а чим — ні. Під час спокійного толерантного
спілкування ви спільно з підлітком завжди знайдете вихід, який влаштує всіх і
який мінімально обмежуватиме права і бажання кожного з вас.
ДІТЕЙ ВИХОВУЮТЬ БАТЬКИ.
А БАТЬКІВ?
Година спілкування
Сім'я — перше джерело,
з якого починається велика
ріка почуттів і переконань.
В. О. Сухомлинський
Мета:
ознайомити батьків із можливими конфліктами
між дітьми й батьками; виявити позитивний досвід сімейного виховання; обговорити
проблеми виховання із зверненням до джерел народної педагогіки.
Організація проведення зустрічі: батьки
попередньо розподілені на творчі групи.
Обладнання: виставка літератури «Родинне
виховання», схема «Дітей виховують батьки. А батьків?..»; пам'ятки для батьків;
вислови видатних людей; мовний кодекс для батьків.
Вихователь: Людина народжується не для
того, щоб безслідно зникнути нікому невідомою порошинкою. Людина народжується
для того, щоб залишити по собі слід вічний.
Людина залишає себе перш за все в
людині. В цьому наше безсмертя.
Ви,
шановні батьки, живете для того, щоб відобразити себе у сині чи доньці, щоб
жити в їх прагненнях і праці. У цьому високе щастя й сенс життя. Якщо ви хочете
залишитися у серці людському — виховуйте своїх дітей.
Виховання людини — важливий обов'язок
кожного. Наші батьки уповноважені суспільством виховати майбутнього громадянина
України, вони не-
суть
відповідальність перед суспільством. І на цьому заснований їхній батьківський
авторитет, влада в очах своїх дітей.
Справжня мудрість вихователя — батька,
матері — в умінні дати дитині щастя. А щастя дитини — це і спокійний вогонь,
який дає тепло та їжу, але вогонь цей може перетворитися і в катастрофічну
пожежу. Усе залежить від того, як ви керуєте вогнем, дорогі батьки. В мудрості
бути кочегаром цього вогнища — уся мудрість виховання. Але все ж наш вихованець
— дитина, як сказав В. О. Сухомлинський: «Щоб мати доступ до дивного палацу,
ім'я якому дитинство, ми повинні перевтілюватися, ставати якоюсь мірою і
дитиною. Тільки за цієї умови нам буде доступна мудра влада над дитиною. Тільки
за цієї умови діти не дивитимуться на нас, як на істот, що випадково потрапили
в їхній палац, як на сторожів, що охороняють їх дитячий світ, — байдужих сторожів,
яким усе одно, що робиться в дивному палаці — в дитинстві».
Є у Достоєвського прекрасні слова:
«Увійдімо до залу суду з думкою про те, що ми винні». Увійдімо в дивний світ дитинства
з гарячим серцем, в якому живе, б'ється пульс дитячого життя. Не подумайте, батьки,
що світ дитинства — це ідеальний світ. Я прекрасно розумію, що дитинство
твориться з того, що ми, дорослі, залишаємо у своїх дітях. Але саме тому, що
дитина — ніжний пагін, слабенька гілочка, яка стане могутнім деревом, дитинство
й вимагає особливої турботи, ніжності, обережності.
Мудрість влади батька й матері — це
передусім їх здатність усе зрозуміти. І якщо ви хочете увійти до дивного палацу
дитинства, то зрозумійте насамперед ту істину, що в дитини ніколи не буває
прагнення навмисне чинити зло.
А чи завжди ми розуміємо своїх дітей? Чи
завжди ми до них справедливі, уважні, лагідні, стримані?
І болісно «ріжуть вуха» фрази:
·
Про
що ти тільки думаєш...
·
Скільки
разів треба повторювати...
·
Усі
діти як діти, а ти...
·
Ну
на кого ти схожий?...
·
« Ти така як твій батько (або мати)...
Замість
теплих ніжних слів:
·
З
тобою мені так легко...
·
Я
нікому так не вірю, як тобі...
·
Порадь
мені, будь ласка...
·
У
мене немає нікого ближчого за тебе...
·
Я
б ніколи не зуміла так добре зробити, як ти...
·
Ти
в мене найрозумніша...
Батьки об'єднуються в творчі групи.
Наше спілкування складаються з чотирьох блоків. ,
I блок. На перший погляд, ніби все гаразд...
Я пропоную вашій увазі два листи, які
написали діти до редакції газети
«Порадниця».
«Моя сім'я кожного вечора читає газети та дивиться телевізор». «Без усякого
приводу кричить на своїх домашніх. Вихованням займається лише одна мати. Додому
дітям йти немає ніякого бажання...»
Запитання. Щоб ви порадили дітям у цій
ситуації? Визначте характер стосунків між дорослими і дітьми.
Кожна
група обговорює дану ситуацію та пропонує свої поради.
II блок. Народ
як скаже...
Сьогодні з вами ми звернемося до
народної мудрості. Кожна група одержить незакінчене прислів'я, яке має відношення
до нашої теми. Ваше завдання закінчити його. Перемагає та група» яка швидше
упорається зі своїм завданням.
1 група
1.
Яке дерево, такі в нього квіточки, Які батьки,.. (такі діточки).
2.
Який
кущ, таки й калина, Яка мати,., (така й дитина).
2 група
1.
Який дуб, такий тин,., (який батько, такий і син).
2.
Яка
гребля, такий і млин... (який батько, такий і син).
3 група
1.
Нащо ліпший скарб, коли... (у сім'ї лад).
2.
Якщо не навчиш дитину в пелюшках, то не... (навчиш і в подушках).
4 група
1.
Добрі діти — батькам вінець, а злі діти — ... (кінець).
2.
Коло
батька чемно вітаються, коло матері — (вклоняються).
III блок.
Батьківська мудрість
Я вам пропоную педагогічні ситуації. Опишіть
ваші дії у цих ситуаціях.
Ситуація 1. Ваша дочка прийшла з
дискотеки не о десятій годині, як ви просили, а о пів на першу ночі. Звичайно,
за 2,5 години всі в сім'ї розхвилювалися.
Ситуація 2. Подружжя йде до свого
будинку, перед яким діти грають у м'яча. Раптом м'яч влучає у жінку (уявіть
себе в ролі цієї жінки).
Ситуація 3. Ваш син повернувся з
дискотеки і ви зрозуміли, що він на підпитку. З кишені куртки виглядали
цигарки.
Ситуація 4. Мати доручила доньці домити
посуд і прибрати на кухні. Увечері, прийшовши додому з роботи, побачила, що
нічого не зроблено.
IV
блок. Золоті правила
На
нашій зустрічі присутня творча група з учнів класу. Ця група розробила
дипломатичний документ. У цьому документі учні висловлюють свої побажання щодо
ставлення до них батьків.
«Дитячий меморандум»
1.
Не псуйте мене. Я чудово знаю, що не повинен одержувати все, про що прошу.
2.
Не застосовуйте силу в стосунках зі мною. Інакше це навчить мене думати, що
сила — це єдине, що має значення. З більшою готовністю я сприйму, якщо ви
допомагатиме мені.
3.
Не давайте обіцянок: може виявитися, що не вдасться їх дотримати. Це підірве
мою довіру до вас.
4.
Не піддавайтеся на мої провокації, коли я навмисне говорю й роблю речі, що
засмучують вас. Інакше я знову намагатимусь зробити таку «перемогу».
5.
Не примушуйте мене відчувати себе меншим, ніж я є насправді.
6.
Не робіть за мене того, що я можу зробити сам.
7.
Не робіть мені зауважень у присутності інших людей.
8.
Не намагайтеся обговорювати мою поведінку під час конфлікту. Зробіть це
пізніше.
9.
Не примушуйте мене вважати, що мої помилки — злочин.
10.
Не прискіпуйтесь і не бурчіть. Бо інакше мені доведеться здатися глухим, щоб
якось захиститись.
11.
Не вимагайте від мене пояснень із приводу моєї поганої поведінки. Я справді не
знаю, чому зробив те чи інше.
12.
Не уникайте прямих і чесних запитань.
13.
Ніколи не вважайте, що вибачитись переді мною — нижче вашої гідності.
14.
Не турбуйтесь про те, що ми проводимо разом мало часу. Важливо те, як ми його
проводимо.
15.
Ставтесь до мене так, як ви ставитеся до своїх друзів. Тоді я теж буду вашим
другом.
Якими ж ви хочете бачити своїх дітей?
«Золоті правила»
Ø Ми, батьки, дали
тобі життя і живемо заради тебе. Не завдавай нам болю, не ображай нас, не
змушуй страждати.
Ø Поважай нашу
працю, бо в ній піт та утома.
Ø Найважливіше для
нас, батьків, — твоє життя. Будь працьовитим, добре вчися, поважай старших.
Ø Найбільше горе
для батьків, коли дитина виростає недоброю людиною. Коли ти любиш батьків — це
приносить у дім мир і спокій.
Ø Твоя сім'я — це
батько і мати, та ви, діти. Свою любов до батьків ти висловлюєш своєю
поведінкою та вчинками.
Ø Справжня свобода
сина й дочки — бути слухняними дітьми.
Ø Будь стійким,
мужнім громадянином, дисциплінованим працівником, майбутнім батьком своїх
дітей.
Ø Бережи здоров'я
батьків. Найбільше вражає батьків дитяча невдячність, байдужість сина чи
дочки.
Ø Будь гідним нас.
V блок. Батьківське «Вірую»
Вихователь. Ось декілька слушних порад
батькам щодо виховання дітей:
v Якщо дитина живе
серед критики — вона вчиться судити інших.
v Якщо дитина живе
серед ворожнечі — вона вчиться «воювати».
v Якщо дитина
зустрічається з насміхом — вона стає «несміливою»,
v Якщо дитина
приневолена соромитися — вона почувається винною.
v Якщо дитина
знаходить розуміння — вона стає терпеливою.
v Якщо дитина відчуває
заохочення — вона пізнає свою вартість.
v Якщо дитина живе
серед похвал — вона пізнає вартість інших.
v Якщо дитина живе
у справедливості — вона стає справедливою.
v Якщо дитина
знаходить визнання — вона буде задоволена собою.
v Якщо дитина живе
у довірі і приязні — вона знайде в житті любов.
Пам'ятайте, батьки! Вашу дитину виховує
кожна хвилина життя, кожний куточок землі, кожен ваш крок, слово, справа, із
якими її особистість стикається ніби випадково, мимохідь. Неслухняність,
зухвальство, грубість — усе це з'являється в дитячій поведінці саме в ті миті,
коли ламається віра в найдорожчих людей — батьків. В. Бєлінський сказав: «Перша
умова розумної батьківської любові — володіти повною довірою дітей, і щасливі
діти, коли для них відкриті батьківські обійми, які завжди готові прийняти їх і
правих, і винуватих, і в які вони мажуть кинутися без страху й сумніву».
Я бажаю, щоб ваші обійми були завжди відкриті
для ваших дітей, в які вони зможуть кинутися без страху й сумніву. Успіхів вам
у вихованні дітей.
як
уникнути суперечностей і запобігти конфліктам
Лекція з тестуванням
1. Типи взаємин між дорослими і підлітками.
2. Чи можуть батьки зазіхати на дитину?
3. Причини
конфліктів між батьками
та підлітками.
4. Тест «Чи хороший Ви батько (мати)?».
Найпростішим для сучасної родини є
гнучкий розподіл лідерства: кожен її член, навіть маленька дитина, визначається
лідером у певній сфері життя, там, де вона або дійсно має переваги, або де
сім'я дає йому простір для самоствердження. Так, дорослі можуть визнати дитину
«найкращою у прибиранні квартири», і цей успіх стимулюватиме у неї самоповагу,
відповідальність.
Взаємини між дорослими і підлітками можна
умовно розподілити на такі типи:
ü співпраця, яка ґрунтується на взаєморозумінні й взаємній
підтримці, що, зокрема, допомагає якнайактивніше реалізувати функції родини; потреба
кожного члена сім'ї таким чином задовольняється. Кожний
член родини відчуває свою особистісну значущість (тобто
свою цінність для інших); загальна
атмосфера родинних взаємин тепла,
дружня, сповнена позитивних емоцій;
ü паритет — це
рівні, «союзницькі», більш «раціональні»
стосунки, які задовольняють усіх членів родини; особистісна значущість кожного
(і дорослих, і підлітків) порівнюючи з попереднім стилем взаємин, трохи
зменшується, емоційні контакти слабшають, на перший план виходять пошуки
доцільності кожної дії;
ü змагання —
взаємини, які базуються на прагненні
окремих членів родини перевершити один одного в якійсь справі. Такий тип взаємин
сприяє встановленню в сім'ї нервової, нестійкої атмосфери;
ü конкуренція —
домінування взаємин, коли переважає прагнення кожного члена родини довести свою
зверхність над іншими за будь-яку ціну. Емоційний комфорт одного досягається за
рахунок психологічного дискомфорту іншого;
ü відсторонення —
взаємини, за яких батьки «розлучаються» з підлітком, відмовляючись брати участь
у його житті. Ситуація в таких родинах драматична. Для
чутливих дітей відсутність батьківської любові дуже
небезпечна, оскільки викликає розгубленість, острах, депресію, небажання жити;
ü антагонізм —
взаємини, для яких характерним є протистояння окремих членів родини і небажання
жодної сторони йти на компроміс.
1.
Не піддавайтеся на мої провокації, коли я навмисно кажу і роблю щось, що
засмучує вас. Інакше я знову намагатимусь здобути таку «перемогу».
2.
Не змушуйте мене відчувати себе меншим, ніж я є насправді. Я компенсую себе
тим, що буду поводитися зверхньо.
3.
Не робіть за мене того, що я можу зробити сам. Інакше я почуватимуся немовлям,
вимагаючи, щоб мене обслуговували.
4.
Не робіть мені зауважень у присутності інших людей. Я сприйму ці зауваження,
якщо ви поговорите зі мною віч-на-віч.
5.
Не звертайте надто багато уваги на мої шкідливі звички. Зайва увага лише
сприяє їх закріпленню.
6.
Не намагайтеся обговорювати мою поведінку під час конфлікту. Я не маю нічого
проти того. щоб обговорити її, але зробимо це дещо пізніше.
7.
Не намагайтеся повчати мене. Ви б дуже здивувалися, дізнавшись, як добре я
знаю, що таке «добре», а що таке «погано».
8.
Не примушуйте мене вважати, що мої помилки — злочини. Я повинен навчитися
робити помилки, не вважаючи при цьому, що ні на що не здатний.
9.
Не прискіпуйтесь і не бурчіть. Бо інакше мені доведеться прикинутися глухим,
щоб якось захиститися.
10.
Не вимагайте в мене пояснень із приводу моєї поведінки. Я насправді не знаю,
чому зробив те чи інше.
11.
Не випробовуйте занадто мою чесність. Мене легко злякати і я почну брехати.
12.
Не оберігайте мене від наслідків моєї діяльності. Мені
необхідно вчитися на
власному досвіді.
13.
Не уникайте прямих і чесних запитань.
14.
Ніколи не стверджуйте, що ви довершенні й безгрішні.
15.
Ніколи не вважайте, що вибачення переді мною принижує вашу гідність.
16.
Не турбуйтеся про те, що ми проводимо разом дуже мало часу.
17.
Ставтесь до мене так, як до своїх друзів. Тоді я теж буду вашим другом.
Виявляється, такі діти ростуть
повільніше і зазвичай нижні за своїх ровесників із благополучних сімей. А така
обставина додає підліткам психологічних проблем і має довгострокові наслідки.
Пубертатний період — фізіологічне,
психологічно, морально найскладніший у становленні будь-якої людини. Саме в ці
роки відбувається емоційне становлення особистості, яке проходить відстань від нестач врівноваженості до витримки, від суб'єктивних інтерпретацій
ситуації до об'єктивних, від виникнення конфліктів до їх вирішення. Кристалізуються
інтереси до протилежної статі, стихійні відчуття сексуальності трансформуються
у статеву зрілість. Це вік, коли дитина починає визволятися від опіки батьків
із надією на власні сили. Настає час вибору професії, життєвої філософії,
усього, що складає дилему дорослого життя. Формування особистості підлітка
відбувається на тлі родинного клімату, ставлення до нього батьків, інших
родичів.
І якщо в родині відсутня любов, панують
байдужість, хронічні конфлікти, пияцтво, нехтування інтересів підлітка, у нього
формуються негативні риси характеру, мовлення спрощується до лайки, відсутній
інтерес до будь-якої діяльності; знайомство з мистецтвом не виходить за межі
шоу, дешевої відеопродукції, верх бере вулиця з її проблемами — курінням,
пиятикою, проституцією, наркоманією.
Підлітковий вік, як правило,
характеризується впертістю, свавіллям, постійним прагненням до самостійності,
егоцентризмом. Пояснюється це тим, що в підлітка зарозумілість, егоцентризм виникають
унаслідок того, що він уперше відчуває себе особистістю. У цей час бурхливо
розвиваються самоаналіз і критичне оцінювання інших людей, зокрема батьків.
Причому оцінювання людей варіюється. Допоміг чимось товариш — він чудова
людина. Через кілька днів посварилися — знати його не хочу, він не може бути
справжнім другом.
Дістається, звичайно, і батькам. Не
дотрималися в чомусь обіцянки, виявили непослідовність — усе це негайно
ставиться їм у докір. Критикують підлітки і вчителів, і літературних героїв.
Розвінчуються ті, хто ще вчора був авторитетом. Утім, все це не просто
нерозумна злостивість, не гра у критиканство, це ваша дитина болюче шукає свого
героя, гідного наслідування.
Не треба розглядати непокору підлітка як
ознаку зростаючої «зіпсованості», як наслідок поганого впливу вуличної компанії
або, як крах ваших педагогічних зусиль. Зрозумійте, підліток ще по-дитячому
розуміє суть дорослого стану, справжнє змужніння поєднується в нього з грою в
дорослого. До того ж, підліток ще недостатньо орієнтується у всіх складнощах
людських взаємин. Чимало обмежень, які так ревно підтримують дорослі, йому
здаються надуманими, неприродними, нудними. Це виявляється навіть у дрібницях:
«Чому треба з усіма вітатися?», «Я вітаюся тільки з тими, хто мені
подобається», «Чому я не можу фарбувати волосся і користуватися косметикою?»,
«Хіба я не маю права здаватися привабливішою?».
Від батьків часто можна почути, що ледь
дитині виповнилося 12—14 років, вона різко змінилася, змінилися і взаємини
підлітка з батьками та старшими в родині. Дитина охолола до тих, кого ще
недавно так любила, стала замкнутою, грубою, іноді зовсім некерованою. Батьки у
розпачі: «Ми її не впізнаємо. Такого раніше не було ».
Учені свідчать, що дійсно 86% батьків
конфліктують зі своїми дітьми підлітками. Але ж ось що кажуть самі підлітки про
свої взаємини з батьками як про причини конфліктів:
— обмеження свободи дій з боку дорослих членів
сім'ї;
— різні, часто невмотивовані заборони;
— несправедливість, грубість,
нетактовність батьків.
Виявляється, майже завжди конфлікти відбуваються
з вини батьків, через відсутність у них елементарних знань про біологічні та
психологічні особливості підліткового віку. Відомо, що приводом до сімейних
конфліктів часто бувають підліткова брутальність і злісна неслухняність, які,
зокрема, є наслідком грубості та нетактовності самих батьків щодо дітей, одне
до одного, до оточуючих. А якщо це звичайна підліткова бравада — краще постаратися
не зважати на неї. Те саме із
неслухняністю. Напевне, тут батькам слід замислитися, наскільки доцільні всі
вимоги, які ставляться до підлітка — чи немає завищених, не дуже розумних, опікуєте власних дітей.
Шановні дорослі. Настав час придивитеся
до себе, до власної поведінки.
У
сімейних стосунках неприпустимі крики, образи та погрози. Намагайтеся завжди
сприймати свою дитину як складну особистість
і зрозумійте: вашим підліткам потрібна не тільки ваша любов. «Я
— дорослий, відповідно, я — завжди маю рацію!» — ось як традиційно ви ставите
питання. А слід думати навпаки: «Я проблеми і готовий допомогти тобі в тому, що
тебе непокоїть».
Пам'ятайте, перш ніж сваритися з
підлітком, потрібно визначитися, чого ви насправді прагнете: виплеснути свої
негативні емоції чи вирішити проблему. Караючи підлітка у такий спосіб, ви не
перемагаєте його, а, навпаки, визнаєте свою поразку як вихователя. І не
забувайте слова В. Сухомлинського: «Якщо
ви хочете, аби підліток прийшов до вас за допомогою, відкрив вам свою душу,
душі, дотик до яких він сприймає
особливо хворобливо».
Сім батьківських заповідей
1.
Не вважайте дитину своєю власністю – вона Божа.
2.
Любіть її такою, якою вона є, навіть якщо вона не надто талановита, не в усьому
досягає успіху...
3.
Не очікуйте, що вона виросте саме такою, якою хочете ви, - допоможіть їй стати
собою.
4.
Запам’ятайте: найголовніший ваш обов’язок – розуміти й втішати.
5.
Не переймайтесь, якщо не можете чогось зробити для сина чи дочки. Найгірше,
якщо можете, але не робите.
6.
Усвідомте: для дитини зроблено не все.
7.
Не очікуйте на вічну вдячність: ви дали життя своїй дитині, вона віддячить
вашим онукам.
Немає коментарів:
Дописати коментар