«Пережити війну» — це те, що нам ще треба буде зробити. А ось те, що з нами відбувається зараз — «життя у війні». Як цьому дати раду — справді велике питання. То як нам продовжувати нормально функціонувати, якщо накриває відчуття, що опускаються руки?
Ви відчуваєте, як у вас усередині накопичилася втома — і в кожного різні причини. Хтось відчуває безсилля, бо не може ні на що вплинути, навіть якщо віддає багато енергії й праці на добрі справи. Ще хтось бореться зі своєю скрутною ситуацією та виживає — маріупольці, харків’яни й жителі багатьох інших міст і селищ. Ніхто нас не навчав, як поводитись, коли ти на межі життя і смерті. Ми налаштовувалися на інше життя, вірили в іншу долю.
Що важливо пам’ятати: психіка має дуже великий потенціал самовідновлення і запас міцності. Навіть зважаючи на те, що ми опинились у пеклі. Я й сама ставлю собі запитання: «Чи залишусь я нормальною людиною після всього?» Відповідь і для мене, і для вас — ствердна. Так, залишимось. Це питання глибоко досліджували ізраїльські психіатри й психологи. Маємо два варіанти:
- Допомогти собі відновитись, дбаючи про психічне здоров’я щодня.
- Загнати себе в кут, розкачувати психіку безжально і так, що доведеться її відновлювати з допомогою спеціалістів і медикаментів.
Дієві техніки в кризових ситуаціях.
Не менш важливо дозволяти собі жити звичайним життям, коли ви перебуваєте у відносній безпеці. Для нормалізації психіки потрібне відчуття, що ви можете контролювати хоча б якусь частину свого побуту. 
приймайте душ, як тільки випадає можливість, щоб «змити» з себе тривогу і стрес спіть, коли це можливо плачте, коли хочеться, це допомагає скинути напругу лайтеся, якщо це допомагає вам випустити агресію і заспокоїтися (але потурбуйтесь, щоб поруч не було людей, яких це може налякати) виконуйте хоча б мінімальні фізичні вправи, щоб підтримувати тіло в тонусі по можливості, займайтеся буденними речами: готуйте їжу, дивіться фільми, грайте з дітьми в ігри (чи навіть з дорослими, наприклад, у монополію) тощо дотримуйтеся інформаційної гігієни, читайте новини декілька разів на день, а не кожні 5 хвилин жартуйте, переглядайте гумористичні дописи та меми на злобу дня. Гумор - прекрасний захисний механізм психіки Найважливіше зараз — робити свій стрес експертним. Стрес стає експертним, коли ви розумієте, як можна з ним боротися і функціонувати далі
Одного разу до священика прийшла дружина небагатого селянина.
- Отче, — сумно сказала вона, — я втомилася. Ми працюємо не покладаючи рук, але є дні, коли крім черствого хліба нема чого дати дітям. Але найбільше я втомилася дивитися на наш убогий будинок, двір, на рвану одежу синів, стомлене обличчя чоловіка ...
Задумався священик і попросив жінку піти з ним. Він вказав на красивий будинок, в палісаднику якого гралися дітлахи.
- Як ти думаєш, чи щаслива господиня? - Запитав він.
- Звісно! - вигукнула жінка. - Яка багата садиба, як добре одягнені дітки!
Але священик попросив підійти ближче і придивитися. Тоді вона побачила матір діточок, що сиділа в тіні й гірко плакала.
- Вона плаче, бо сліпа від народження і не може бачити своїх дітей, — сумно розповів їй отець.
Вони пішли далі. Незабаром священик показав другий будинок. Він був багатшим від першого, а на запитання жінки, чи живуть щасливі люди тут, розповів, що це була прекрасна сім'я, поки не загинув її глава.
Тепер не проходить дня, щоб вдова не ридала за своїм чоловіком, а діти — за батьком.
Міцно задумалася жінка і не помітила, як вони підійшли до великого двору. Тут був будинок дочки дуже багатого купця.
- Тут є багатство і ситна їжа, дорогий одяг, а всередині ручки дверей мало не покриті золотом. Але чи живе тут щастя?
На це питання священик відчинив важку хвіртку. Купецька дочка, побачивши гостей, привіталася і запросила на чай. Але яким же порожнім здався будинок парафіянці. Тут не було дітей, не чутний голос чоловіка.
- У мене є багатство і гарний одяг, але немає щастя, — сказала господиня. У мене немає ні чоловіка, ні дітей, і нікому готувати обід або вдягати сукні ...
Глибоко замислившись, поверталася прихожанка додому.
- Спасибі вам! - гаряче сказала вона священику. Я зрозуміла, якою я була нерозумною! Я втомилася дивитися на старий одяг, не знаючи, яке це щастя бачити своїх дітей! Я думала, що щастя — це жити в достатку, а виявляється, щасливий той, у кого є кому готувати обід, в чиєму будинку чути дитячий сміх!
Так часто бачимо свої негаразди, не помічаючи якими щасливими та багатими насправді ми є.
Maми зaвжди бiльш peтeльнo пiдхoдять дo питaння пpo вихoвaння дитини. I якщo з вихoвaнням дiвчинки y мaм пpaктичнo вce вихoдить iнтyїтивнo i вoни poзyмiють oдин oднoгo з пiвcлoвa i пiв пoглядy, тo з хлoпчикaми чacтo виникaють нюaнcи.
1. Дaйтe йoмy мoжливicть зiпcyвaти тy кiлькicть peчeй, якy вiн вce oднo зiпcyє. Якщo ви бyдeтe зacмyчyвaтиcя кoжeн paз, кoли вaш хлoпчик бyдe пpихoдити дoдoмy в бpyднoмy i pвaнoмy oдязi, ви вcтyпитe в бeзнaдiйнy бopoтьбy. He витpaчaйтe eнepгiю нa злicть пepeд нeминyчicтю – хлoпчики пiзнaють cвiт, лaзити пo дepeвaх i пapкaнaх, cтpибaючи в кaлюжi, poзливaючи тa пaдaючи. Цe пopядoк peчeй.
2. Дaйтe йoмy щo-нeбyдь, щoб звiльнити eнepгiю – бapaбaни, бoкcepcькy гpyшy, вiдкpитий пpocтip, вoдy aбo coбaкy. Дaйтe йoмy щo-нeбyдь, щoб вiн мiг «cкaжeнiти» i «cхoдити з poзyмy» – aбo вiн бyдe викopиcтoвyвaти щocь вaшe, пpo щo мoжнa пoтiм дyжe пoшкoдyвaти.
3. Дaйтe йoмy мoжливicть дoпoмaгaти iншим. Icнyє вeликa piзниця мiж тим, щoб дaти мoжливicть дoпoмoгти, i тим, щoб змycити дoпoмoгти. Дaвaти мoжливicть – цe зaпaлювaти вoгник в cepцi, який oднoгo paзy пepeтвopитьcя в вeликe бaгaття тa ocвiтить вecь cвiт. Бyдьтe пpиклaдoм caмi – дoпoмaгaйтe oдин oднoмy i дoпoмaгaйтe iншим.
4. Пoяcнiть йoмy, щo дocягти дocкoнaлocтi дoпoмaгaє пpaктикa. Цe вiднocитьcя нe тiльки дo cпopтy aбo мyзики, a й дo вcьoгo в життi. Виpoбляйтe пpaвильнi звички, якi дoпoмoжyть вжe дopocлoмy чoлoвiкoвi з лeгкicтю cпpaвлятиcя з yciм в життi.
5. Вiдпoвiдaйтe йoмy, кoли вiн зaпитyє «Чoмy?». Вiдпoвiдaйтe йoмy aбo шyкaйтe вiдпoвiдь paзoм. Пoкaжiть йoмy, дe мoжнa знaйти вiдпoвiдь (зaпитaти y тaтa, бaбyci, дiдycя aбo знaйти в iнтepнeтi). Cтaвтe йoмy зycтpiчнe зaпитaння, щoб вiн caм пoчaв дyмaти. Якщo кoли-нeбyдь вiн бyдe зaнaдтo збeнтeжeний, щoб зaпитaти вac пpo щocь, вiн бyдe знaти, дe шyкaти вiдпoвiдь
6. Haвчiть cвoгo cинa виcлoвлювaти cлoвaми тe, щo вiн вiдчyвaє. Maлюк мoжe кpичaти вiд вiдчaю, хoвaтиcя вiд збeнтeжeння, кycaтиcя вiд хвилювaння i плaкaти вiд cтpaхy. Пoяcнiть йoмy, щo цe eмoцiї, якi диктyють тiлy, як ceбe вecти. Koли вiн виpocтe, тo бyдe знaти piзницю мiж злicтю i збeнтeжeнням, мiж poзчapyвaнням i гopeм, нaвчитьcя cпpaвлятиcя зi cвoїми eмoцiями тa виcлoвлювaти їх гpaмoтнo.
7 Зaхoплюйтecя йoгo iнтepecaми – дiзнaйтecя вci тoнкoщi фyтбoлy i вивчiть iмeнa йoгo yлюблeнoї кoмaнди. Вивчiть вci пicнi yлюблeнoї гpyпи, ycвiдoмтe piзницю мiж Гpiффiндop i Cлизepинoм aбo нaвчiтьcя мaлювaти пaнд … Бyдьтe aктивним yчacникoм йoгo життя, a нe cтopoннiм cпocтepiгaчeм.
8. Вийдiть paзoм нa вyлицю. Вимкнiть тeлeвiзop, вимкнiть вiдeoiгpи, пoклaдiть тeлeфoн нa зapядкy i пpибepiть якoмoгa дaлi фoтoaпapaт. Пpocтo вийдiть нa вyлицю i йдiть зa cвoєю дитинoю, дивiтьcя нa ньoгo, дocлiджyйтe йoгo peaкцiї, cтaвтe питaння. Цe cхoжe нa мaгiю, cпpoбyйтe.
9. Бyдьтe нaйгoлoвнiшим фaнaтoм cвoєї дитини. Швидшe зa вce, ви нe paз збeнтeжити cвoгo cинa тим, щo пoчнeтe викoнyвaти пicнi йoгo шкiльнoї poк-гpyпи aбo бyдeтe пoкaзyвaти йoгo дитячi фoтoгpaфiї дiвчaткaм, збиpaти нaйбeзглyздiшi гpaмoти, нaгopoди тa дocягнeння, пиcaти y cвoємy блoзi пpo тe, щo y ньoгo пpoблeми в шкoлi й тaк дaлi. Швидшe зa вce, вiн oднoгo paзy cкaжe вaм: «Дocить, мaмa, зyпиниcь». Aлe вiн бyдe знaти, щo є пpинaймнi oднa людинa, якa ЗAВЖДИ вбoлiвaє зa ньoгo.
10. Haвчiть cвoгo cинa пpибиpaти зa coбoю, гoтyвaти, пpaти шкapпeтки тa пpacyвaти copoчки. Moжливo, йoмy нiкoли цe нe cтaнe в пpигoдi, aлe oднoгo paзy йoгo дpyжинa бyдe вaм вдячнa.
11. Читaйтe йoмy i paзoм з ним. Дiти cтaють читaчaми нa кoлiнaх cвoїх бaтькiв. Дитинa пoвиннa бaчити, щo ви тeж читaєтe. Poзпoвiдaйтe йoмy пpo cвoї yлюблeнi книги тa гepoїв. Пoяcнiть йoмy, чoмy тaк вaжливo читaти, i читaйтe paзoм, a пoтiм oбгoвopюйтe, дoдyмyйтe, фaнтaзyйтe, мaлюйтe yлюблeнi кaзки – вчiть йoгo виcлoвлювaти тoчкy зopy.
12. Зaoхoчyйтe йoгo дo тaнцiв! Myзикa, pитм i тaнeць – цe yнiвepcaльнa мoвa, зpoзyмiлa вciм. A вiльнe вoлoдiння cвoїм тiлoм – нeoбхiднe yмiння для гapмoнiйнoгo poзвиткy.
13. Пepeкoнaйтecя, щo пepeд ним є пpиклaди хopoших людeй – poзyмних, cмiливих, cильних, тaлaнoвитих i чecних. Poзпoвiдaйтe йoмy пpo вeликих пиcьмeнникiв, мaндpiвникiв, дocлiдникiв, нayкoвцiв, хyдoжникiв, фoтoгpaфiв. Пpo тe, як вoни жили i чoгo їм кoштyвaлo дocягти ycпiхy. I пpo тe, щo внyтpiшня кpaca чacтo вaжливiшa зa зoвнiшню.
14. Haвчiть cинa хopoших мaнep: гoвopити «cпacибi» i «бyдь лacкa», пoдaвaти pyкy жiнкaм, пpoпoнyвaти дoпoмoгy, пocтyпaтиcя мicцeм i iн. Цe зpoбить cвiт нaвкoлo кpaщe.
15. Дaйтe йoмy y щo нe бyдь вipити. Вaш хлoпчик нe paз бyдe вiдчyвaти cтpaх aбo тpивoгy, бiль чи гope aбo пpocтo пoтpeбyвaти вac тoдi, кoли вac нe бyдe пopyч. Дaйтe йoмy тe, дo чoгo вiн мoжe звepнyтиcя, кoли вiдчyє ceбe caмoтнiм, щoб вiн знaв: вiн нiкoли нe бyдe caмoтнiй. Hiкoли.
Не думай про погане — захворієш. Варто прочитати кожному.
Один з найвідоміших лікарів стародавності Авіценна говорив: «У лікаря є три засоби у боротьбі з хворобою — слово, рослина, ніж».
Зверніть увагу — слово на першому місці. В одній з паризьких клінік молодий психолог Емілі Кьі на свій страх і ризик, посилаючись на головного лікаря, поставила в обов’язок своїм хворим три рази в день вголос або подумки повторювати по 10 разів фразу «З кожним днем я відчуваю себе все краще і краще». Причому повторювати це не механічно, а по можливості яскраво.
І що ви думаєте? Вже через місяць пацієнти цього лікаря стали головним джерелом розмов медичного персоналу госпіталю, а потім і всієї Франції. Дивно, але факт: хворі одужували протягом місяця, у деяких хворих навіть зникла необхідність у хірургічному втручанні.
Тобто підтвердилася гіпотеза великого вченого давнини Парацельса, який стверджував, що чудеса творить віра.
Наше здоров’я — прямий наслідок мислення людини. Ніхто вже не ставить під сумнів, що між психічним і фізичним станом людей існує прямий зв’язок.
Не думай про погане — захворієш
Один з найбільш важливих психологічних законів говорить: словесне вираження любові, симпатії і захоплення підсилює життєву енергію того, до кого воно звернене. А злі і недобрі слова зменшують енергію слухача.
Загальне число захворювань, пов’язаних з поганими думками, продовжує неухильно зростати.
Щоб протистояти їм, треба прислухатися до поради древніх мудреців — радіти життю, яким би важким воно не було! Отже, здоров’я, життя і доля людини залежать від її думок. Думаєш про хороше — чекай хорошого.
Думаєш про погане — погане й отримаєш. Те, про що ми постійно думаємо, переростає в переконання, що це має або може статися. І ця віра народжує подію…
Саме тому з сьогоднішнього дня починаємо думати тільки про хороше, сподіватися тільки на краще. І ще, ніколи не переживайте через дрібниці!
Візьмемо на озброєння два золотих правила американського кардіолога Роберта Еліота, визнаного фахівця з профілактики інфарктів та серцевої недостатності.
- Правило перше: не засмучуйтеся через дрібниці.
- Правило друге: все дрібниці.
Будьте здорові!
Але раптом у їхнє щасливе життя увірвалася війна: країна втягнулась у військовий конфлікт і сина призвали на службу. Тед був хоробрим солдатом і вірним другом. В одному з боїв, рятуючи інших, він загинув. Коли батькові повідомили про цю страшну звістку, той гірко оплакував смерть свого єдиного сина. Старий не виходив зі своєї кімнати і всі дні мовчки лежав на ліжку, дивлячись у відчинене вікно.
Десь через місяць-два після трагедії неочікуваний гість все-таки змусив його встати. У дверях стояв високий чоловік, одягнений у військову форму, з великим пакетом у руках. Він помітно хвилювався. Привітавшись, сказав: «Я солдат, за якого ваш син віддав своє життя. Куля потрапила йому в серце саме тоді, коли він переносив мене у безпечне місце. Того дня він врятував багатьох хлопців. Ми були друзями, і він часто розповідав про вас та ваше захоплення живописом». Молодий чоловік простягнув пакет і додав: «Я не дуже вмілий художник, але коли я лежав у госпіталі, мені захотілось намалювати портрет Теда». Солдат замовк (було видно, що йому важко говорити), повернувся і швидко вийшов із кімнати.
З трепетом і болем у серці розглядав батько портрет. По щоках мимоволі котилися сльози. Йому здавалось, що молодий художник зумів точно відобразити навіть душу його сина. Подарунок ніби оросив зболену душу чоловіка краплями живця. І тепер, дивлячись на дороге йому обличчя, чоловік ледь помітно посміхався. Та журба і смуток не покинули старого. Він не хворів, але тихо згасав. Так невдовзі і помер, з поглядом, зверненим на сина. Родичів у них не було, отож все майно, основну частину якого складала колекція картин, пішло на аукціон.
Того дня зібралося багато відомих і авторитетних людей: акторів, художників, бізнесменів, політичних діячів – усі вони хотіли придбати щось з тієї знаменитої колекції. На платформі для демонстрації розмістили першу картину. Це був портрет сина, написаний молодим солдатом. Аукціоніст стукнув молоточком: «Торги починаються з цієї картини. Хто запропонує ціну?» Запанувала тиша. Потім хтось крикнув: «Давайте далі. Ми хочемо бачити відомі картини». Але аукціоніст наполягав: «Чи буде хтось робити ставку? Сто доларів, двісті?» Залом пронісся обурений гул: «Ми прийшли не за цією картиною. Хочемо бачити Рембрандта та ван Гога. Покажіть нам справжні витвори мистецтва!» Але той вперто продовжував: «Син! Син! Хто візьме сина?» У відповідь було чути лише невдоволення.
Нарешті з заднього ряду пролунав несміливий голос: «Я дам за картину десять доларів». Це був старий садівник власника колекції – чоловік бідний, так що то було все, що він міг собі дозволити. «Десять доларів. Чи буде ставка двадцять?» – викликував аукціоніст. Із залу почулося роздратоване: «Віддайте йому за десять доларів і продовжуйте!» Ведучий торгів не вгавав: «Десять доларів – перша ставка. Хто дасть двадцять?»
Натовп сердився. Люди не хотіли портрета сина. «Десять доларів – раз, десять доларів – два, десять доларів – три! Продано!» – аукціоніст підбив риску. Чоловік, що сидів на другому ряду, запально вигукнув: «Переходьте вже до справжньої колекції!» Аукціоніст, однак, відклав молоток і голосно об’явив: «Аукціон закінчено». Від здивування деякі підвелися зі своїх місць, обурено вигукуючи: «Чому? Ви не маєте права! Що трапилось? А як же картини?» – «Мушу сказати, – відповів той, – що, згідно з заповітом, для продажу була виставлена тільки одна картина – портрет сина. Той, хто купує це полотно, успадковує все майно. Отже, чоловік, що придбав «Сина», отримує і колекцію живопису, і все інше, що належало господарю».
Вражений почутим, садівник опустився на стілець. Присутні в залі замовкли – заява їх шокувала. Згодом деякі поволі почали вставати зі своїх місць і виходити, а інші так і продовжували сидіти, здивовано поглядаючи то на аукціоніста, то на садівника.
Аукціон закінчився. Але історія продовжується. Вона триватиме стільки часу, скільки буде існувати планета Земля... Дві тисячі років тому Небесний Батько віддав Свого Сина на хрест для того, щоб ми не померли, але мали вічне життя. З тих пір, оглядаючи Землю, Він зазирає в кожну душу, стукає в кожне серце: «Син. Син. Кому потрібен Син? Хто прийме Сина? Той, хто обере Сина, отримає все…»
Самооцінка — це критерії, за якими людина оцінює саму себе, свої якості, здібності та місце серед інших людей.
Саме від самооцінки залежить впевненість дитини у власних можливостях, легкість у спілкуванні з людьми і життєві досягнення.
Ознаки рівня самооцінки дітей у поведінці
Існує думка, що зла не існує, зло - це лише відсутність добра.
Артпсихологія
Коли Помагайко плаче
КОЛИ ПОМАГАЙКО ПЛАЧЕ
Коробку в яку Помагайко можу скласти свій поганий, жахливий день ситуацію; всі його образи, гнів, крик, все нехороше та неприємне, що із ним відбулося та що він відчуває.
Намалюйте із дитиною малюнок «Мій радісний/чудовий/сонячний день»
Допоможіть дитині розділяти та розуміти свої емоції, почуття, переживання разом із Методикою «Помагайко»
Немає коментарів:
Дописати коментар